10 березня відійшов у засвіти голова Проводу Українських Націоналістів, видатний політичний діяч Микола Плав’юк.

Народився 5 червня 1925 р. у с. Русові на Галичині (нині – Івано-Франківська обл.). Вчився у Снятинській школі, де розпочав свою громадсько-політичну діяльність, увійшовши до юнацтва, а згодом до членства ОУН.

Під час Другої світової війни брав участь у підпільній роботу, перебував у складі 2-ї Української дивізії УНА, 1946 року закінчив середню школу в таборі переміщених осіб, Мюнхенський університет (1949). Член Центрального союзу українських студентів (ЦЕСУС), “Пласту” та ін.

1949 року емігрує до Канади, певний час працює робітником, закінчив Монреальський університет “Конкордія” (1954), після закінчення якого розпочинає свою професійну кар’єру в компанії “Ессекс Пекерс” де поступово просувається службовими сходинками до президента цієї компанії.

Активіст громадсько-політичного життя Канади, член (1949) Українського Національного Об’єднання Канади (УНО) член президії, заступник Голови, Голова УНО Канади (1956-1966).

Одночасно М.Плав’юк займає керівне становище в Організації Українських Націоналістів, член Проводу Українських Націоналістів (1964), голова Координаційної ради Ідеологічно Споріднених Ідеологічних Організацій (1964-1970).

З 1979 року Микола Плав’юк обраний Головою Проводу Українських Націоналістів на еміграції, а з 1992 р. і в Україні.

Член підготовчого комітету Першого Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) (1967), на якому його обрано Генеральним Секретарем СКВУ. Активна діяльність на цій посаді була поцінована громадськістю і на II Конгресі СКВУ його обирають віце-президентом СКВУ (1973-78), на III Конгресі СКВУ – Президентом СКВУ (1978-80).

1988 року на сесії Державного Центру (ДЦ) УНР, легітимного продовжувача національного уряду з часів Української Народної Республіки, Миколу Плав’юка обрано віце-президентом УНР в екзилі. Того самого року в грудні, після смерті Президента УНР Миколи Лівицького, М.Плав”юк стає п’ятим і останнім Президентом УНР у вигнанні.

За ініціативою М.Плав’юка нарада УНРади і Уряду УНР восени 1991 р. прийняла рішення про скликання надзвичайної Сесії УНРади 10-го скликання, яка відбулася 14-15 березня 1992 р. На ній було вирішено припинити діяльність еміграційних інституцій УНР, визначено зміст та форму історичного акту передачі повноважень ДЦ УНР та Уряду УНР владі незалежної України.