- 24 Серпня 2012
- 2031
- 3 коментарі
Депутати містечка Хорол офіційно відмовили у встановленні монумента командувачу Дієвої армії УНР Василю Тютюннику. Заборону підтримала більшість депутатів міської ради.
Пропозиція вшанувати видатного хорольця надійшла від представників благодійної ініціативи «Героїка», яка запропонувала спорудити пам’ятник власним коштом. В разі позитивного рішення міськради погруддя мав би створити відомий український скульптор Ігор Гречаник. Твори цього майстра представлені в постійних колекціях престижних європейських галерей: Galerie Alexander Raebed в Цюріху, Galerie Michelle Boulet у Парижі, в Центрі фантастичного мистецтва в Данії, в галереї «Київська Принцеса» в Ніцці тощо.
«Рішення депутатів було для нас дещо неочікуваним. Далеко не найзаможніше містечко, яке явно не потерпає від нашестя туристів, відмовляється прийняти в дар пам’ятник видатному землякові», – коментує координатор благодійної ініціативи «Героїка» Павло Подобєд.
Свою позицію міська влада аргументувала просто: «Вихідцями міста є значна кількість визначних історичних постатей, які також заслуговують на увічнення пам’яті». Однак депутати не зазначили, хто саме входить до переліку «визначних історичних постатей Хорола». Також з офіційного рішення не зрозуміло, яким чином вшанування Тютюнника, перешкоджає вшануванню інших видатних земляків.
Історична довідка
Тютюнник Василь Никифорович (17.07.1890—19.12.1919) — командувач Дієвої армії УНР у 1919 р.
Походив з селян, народився на хуторі Куторжу (Куторжиха, нині — у складі м. Хорол) Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Хорольське 4-класне міське училище, Тифліське військове училище за 1-м розрядом (06.08.1912). В училищі у змаганнях виборов звання «Відмінний стрілець з гвинтівки» та «Відмінний стрілець з револьверу». Вийшов підпоручиком до 25-го Сибірського стрілецького генерала Кондратенка полку (Іркутськ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 15.10.1914 р. — в. о. начальника команди кінних розвідників. З 16.01.1915 р. — начальник команди, на цій посаді відбув всю Першу світову війну. 31.03.1915 р. дістав легку контузію під час обстрілу німцями с. Сантока. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.06.1917 р.).
29.09.1917 р. відбув на постійну роботу до складу Української ради 2-ї армії Західного фронту, голова цієї ради. З березня 1918 р. — помічник начальника розвідчої частини оперативного відділу Генерального штабу УНР, у подальшому — Армії Української Держави. З 15.11.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 31.12.1918 р. — 1-й помічник начальника штабу Дієвої армії УНР (на який у той час були покладені і завдання Генерального штабу). З 22.01.1919 р. — помічник начальника штабу Дієвої армії УНР. З 26.07.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. 08.09.1919 р. був усунутий з посади командарма і зарахований до резерву. 05.11.1919 р. з особистого наказу С. Петлюри знов повернувся на посаду командувача Армії УНР. 06.12.1919 р. хворим на тиф у важкому стані був перевезений на територію, зайняту польською армією. Помер від тифу у Рівному. Похований на Дубенському міському цвинтарі у м. Рівне.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007.
Склад ради наступний (всього 30 депутатів):
Батьківщина – 9;
Партія регіонів – 8;
Фронт Змін -3;
Селянська партія – 4;
СПУ – 1;
ЄЦ -3;
КПУ -2;
Прикро читати подібні публікації. Своїх видатних людей не шануємо. Разом з цим майже у кожному селі є вілиця Кірова, Орджонікідзе, ще залишилися – Леніна і т.п. У с. Зазим”є на Київщині є пам”ятник загиблим у 1918 році чекістам, які у селі встановлювали Радянську владу і винищили половину його мешканців. Правда , років з десять тому вулицю Чекістів перейменували на Деснянську. У 1993 році я приїздив у Полтаву навідати свого сина, який там служив в Армії. Спитав у місцевих коли вони будуть перейменовувати вулицю Леніна а інші вулиці з іменами губителів українства. Відповідь мене вразила. Ми ще зачекаемо, бо влада може змінитися.