30 втілених проектів
НАЗАД
  • 20 Квітня 2012
  • 702
  • 1 коментар
Публікації
Козак Цібельман та сотник Якерсон
Зустріч євреями Петлюри
Зустріч євреями Петлюри

Протягом багатьох років російська політична еліта намагалась впливати на розвиток взаємин між українцями та євреями. Порозуміння двох народів створювало безліч проблем для Москви. Вибух у Російській імперії Громадянської війни трансформував «єврейське питання» з культурно-економічної площини у геополітичну. З перших днів революції значна частина єврейського населення підтримала визвольну боротьбу українців. Єврейські організації Києва, Одеси, Катеринослава, Харкова та інших міст визнали Центральну Раду єдиною законною владою. [1, 13] Всеукраїнський з’їзд рабинів, що відбувся в Одесі у 1918 р., ухвалив рішення про накладання “херему” (прокляття) на тих євреїв, які підтримують ворогів Української республіки. [2, 31] Згода між українцями та євреями значно підсилювала позиції українських самостійників, що ставило жирний хрест на Росії у її дореволюційних кордонах. Відтак будь-яка російська влада (більшовицька чи білогвардійська) була зацікавлена перетягнути євреїв на свій бік у війні з українцями. Заради реалізації цього задуму росіяни запустили потужну пропагандивну машину, яка працювала над творенням образу «хохла-погромника».

Як білим так і червоним імперіалістам було дуже зручно змальовувати політичну боротьбу українців як суцільний погром, бешкет та пекло анархії. Образ регулярного війська УНР, як зграї антисемітів-гвалтівників, підносив будь-яку російську окупацію у ранг «порятунку людства». Не зважаючи на те, що навіть сучасні російські дослідники визнають за Червоною і Добровольчою арміями вчинення погромів в України, [3, 56] росіянам вдалось «перевести стрілки» саме на українців.

Вже в сучасну добу Кремль докладає зусиль для пдітримки власної історіографії: незалежна Україна – це синонім голокосту; євреї не мали жодних справ із самостійниками; до українських армій «не приймали жидів», адже сама українська армія – це банда антисемітів та різунів. Така постава північного сусіда не лише формує негативний образ України, але й ізолює нашу державу від світового співтовариства.

Напевно, найкращим способом подалання цих стереотипів є збирання та поширення інформації про боротьбу євреїв в Армії УНР. Адже один зі стрижнів українофобської пропаганди – це заперечення участі євреїв у збройній боротьбі за незалежність України. Отже, чи дійсно серед петлюрівців були євреї?

Козаки та старшини Армії УНР неукраїнського походження не були вийнятковим явищем у війську. Їх імена не підіймали на щит, мовляв: «Дивіться, серед нас воюють росіяни, грузини, євреї!». Цьому є просте пояснення. Буремний 1917 рік хоча і приніс в Україну подвійну революцію: національну та соціальну, проте саме цього року народилось політичне українство. На позначення зросійщених українців, або представників інших національностей, які стали на службу новій державі в березні 1917 року, виник спеціальний термін «мартовські українці».

Переглядаючи архівні документи УНР або часописи періоду українсько-більшовицької війни, часом можна натрапити на списки мобілізованих козаків, або загиблих бійців. У цих списках зустрічаються далеко непритаманні для українців прізвища. Наприклад, у фронтовій газеті «Український козак» публікувалися «Списки загиблих козаків та старшин». Після запеклих боїв Армії УНР з більшовиками за залізничну станцію Вапнярка на останній шпальті «Українського козака» були опубліковані списки 7-го Синього полку. Серед десятків загиблих, наприклад, козак Семен Пащенко з м. Паволоч на Київщині, козак Павло Чумак з с. Радівонівка на Катеринославщині, козак Семен Крамаренко з с. Пивці на Київщині, козак Шмуль Цібельман з с. Мукша на Поділлі. [4, 2]

Родом з Поділля ще один український воїн, який, на відміну від козака Шмуля, здобув собі широку популярність у війську. Мова йде про легендарного сотника Семена Самуїловича Якерсона. Семен походив з іудейської родини вінницьких міщан. Військову освіту вирішив здобути в Одесі, де мешкало чимало його соплемінників. Так у 1917 році двадцятилітній Якерсон скінчив артилерійське училище, здобув ранг прапорщика. Добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради. Учасник боїв з більшовиками на вулицях Одеси.

Український єврей стає гайдамакою. Комусь може здатися смішним, однак доля пов’язала молодого парубка не лише з гайдамаками, але й з самим історичним серцем гайдамаччини – містом Умань. В період гетьманату Скоропадського Якерсон служив в управлінні Уманського повітового військового начальника. Підчас повстання проти Його Ясновельможності, як і багато інших українських старшин, підтримує республіканців. Вступає до 1-го дієвого полку ім. Володимира Винниченка військ Директорії. 23 січня 1919 р. був поранений у бою під поліським містечком Дубровицею, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24 травня 1919 р. влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом – Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. 18 липня 1919 р. брав участь у запеклих боях за місто Комаргород, де одержав поранення. Не зважаючи на вже друге ранення, не полишив армії, а невдовзі повернувся на фронт. Служив у Корпусі кордонної охорони УНР. Під час спільного українсько-польського наступу на Київ, у 1920 році, воював у 6-му запасному гарматному курені та гарматному курені 1-ї Кулементної дивізії Армії УНР.

По завершенню війни за незалежність разом з Армією УНР опинився на території Польщі, де мешкав протягом 20-х років. На еміграції тримався українського політичного табору. Остання згадка про українського артилериста Якерсона – це успішне завершення ним у 1927 р. гідротехнічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах. [5]

Український поет Леонід Полтава присвятив сотнику Якерсону поему. В епіграф поет помістив такі слова: «Про жида С.Якерсона — сотника Армії УНР. Написана під враженням розповіді в Нью-Йорку поета і есеїста Євгена Маланюка — старшини армії УНР».

Яв чи сон? —
Якерсон!..
Якерсон — Наполеон…
Хто ж то буде утікати
В теплі хати, у халати,
У жилети, у щиблети,
В славу давньої пори —
В шабісові вечори?
Може й буде… може й сон… —
Та не Сьома Якерсон.

Після поразки України у Перших визвольних змаганнях і настанням періоду зведення рахунків з політичними суперниками чимало євреїв потрапили під каток радянських каральних органів. Часто репресії над євреями здійснювали їхні соплемінники. Серед тих, хто на собі відчув дію червоної репресивної машини старшини Віталій Абрамович (уродженець Волині), Ісаак Годін та Іуда Горовенко (кияни), Павло Гольдман та Іпполит Гофман (полтавці), Єфим Гольдман-Соколов (уродженець Мозиря) та Лев Апте (уродженець Санкт-Пітербургу) і багато інших. [6]

Часто можна почути, що корені антисемітизму криються у площині господарській та соціальній. Євреї займались лихварством, вони володіли великими грошовими капіталами, що, мовляв, і спричиняло напругу з українськими селянами та міщанами. Але в історії боротьби за незалежність УНР є чимало прикладів, коли євреї підтримували молоду армію фінансово. Скажімо, 9 квітня 1919 року Здолбунівська Єврейська Громадська Рада розглянула питання про фінансову підртимку Армії УНР. Варто зазначити, що остання в цей час перебувала в надзвичайно драматичному становищі: весь час з боями відступала на захід. Військо відчувало гостру нестачу зброї, набоїв та амуніції. Отже, євреї Здолбунова провели термінову збірку коштів. За один день було зібрано 20 000 карбованців, які передали Здолбунівському комендантові на «користь війська УНР». [7, 2] Безумовно, цей окремий епізод не змінив матеріального становища Армії УНР, однак сукупність таких епізодів закладали підвалини для побудови нових українсько-єврейських взаємин.

Євреї України не були однорідним середовищем у ХХ ст. Представники цього народу були як серед українського, так і серед більшовицького та білогвардійського політичних таборів. Часто самим євреям важко давати оцінки своїм пращурам. Адже у 1917-1921 рр. ідея ізраїльської держави лишень шукала шляхів до свого втілення. Натомість ідея незалежної України змогла втілитись у життя у цей період. Сталось це не без участі згаданих вище людей.

Кажуть, що історія повинна навчати. Якщо це так, то Цібельман, Якерсон і безліч інших наших воїнів, навчили цінувати тих, хто працює та бореться в ім’я України, а не тих хто промовляє від її імені.

Зустріч євреями голови Директорії УНР Симона Петлюри, м. Жмеренка. 1919 рік.
Зустріч євреями голови Директорії УНР Симона Петлюри, м. Жмеренка. 1919 рік.
Перша шпальта газети 'Волинське життя' за 21 січня 1919 р. №6.
Перша шпальта газети 'Волинське життя' за 21 січня 1919 р. №6.
Наказ Осадного Коменданта м. Житомра, перша шпальта газети "Волинське життя" за 21 січня 1919 р. №6.
Наказ Осадного Коменданта м. Житомра, перша шпальта газети "Волинське життя" за 21 січня 1919 р. №6.
Згадка про козака Шмуля Цібельмана у газеті "Український козак" за 11 жовтня 1919 року №69.
Згадка про козака Шмуля Цібельмана у газеті "Український козак" за 11 жовтня 1919 року №69.
Згадка про козака Шмуля Цібельмана у газеті "Український козак" за 11 жовтня 1919 року №69. Загальний вигляд шпальти.
Згадка про козака Шмуля Цібельмана у газеті "Український козак" за 11 жовтня 1919 року №69. Загальний вигляд шпальти.
Стаття з газети "Український козак" за 1 жовтня 1919 року №60 про денікінські погроми у Білій Церкві.
Стаття з газети "Український козак" за 1 жовтня 1919 року №60 про денікінські погроми у Білій Церкві.
Стаття з газети "Український козак" за 1 жовтня 1919 року №60 про денікінські погроми у Білій Церкві. Загальний вигляд шпальти.
Стаття з газети "Український козак" за 1 жовтня 1919 року №60 про денікінські погроми у Білій Церкві. Загальний вигляд шпальти.
Стаття з газети "Український козак" за 29 жовтня 1919 року №83 про денікінські погроми.
Стаття з газети "Український козак" за 29 жовтня 1919 року №83 про денікінські погроми.
Стаття з газети "Український козак" за 29 жовтня 1919 року №83 про денікінські погроми. Продовження.
Стаття з газети "Український козак" за 29 жовтня 1919 року №83 про денікінські погроми. Продовження.

Павло Подобєд,
координатор благодійної ініціативи «Героїка»

Спеціально для “Українського Тижня”

Джерела:
1. Оглобин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали/О. Оглобин. Під редакцією Л.Винара. Нью-Йорк — Торонто, 1995. — 896 с.
2. Берштейн Л. Критика ідеології сіонізму — різновиди антикомунізму. — К., 1971. — 80 с.
3. Костырченко Г. Тайная политика Сталина: Власть и антисемитизм / Г. В. Костырченко. — М.: Международные отношения, 2001. — 86 с.
4. Український козак. Фронтовий часопис Армії УНР. 11 жовтня 1919 р. – №69. – с.2
5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007.
6. Книга учета лиц состоявших на особом учете бывших белых офицеров в органах ГПУ Украины в 4-х тт. Т.1. / Предисл. Я. Тинченко. – Х. Издательство САГА, 2011.
7. Вільна Україна. 16 квітня 1919 р. – №18 – с.2

Схожі Новини
  • 17 Жовтня 2018
  • 82
  • Прокоментуй!
Помер Федір Крисько

Вчора, 16 жовтня 2018 р., рідні, близькі та друзі провели ...

детальніше
  • 14 Жовтня 2018
  • 66
  • Прокоментуй!
У Боярці відкрили меморіальну дошку воякам Васильківського коша Вільного козацтва

У рамках святкування Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України ...

детальніше
  • 16 Вересня 2018
  • 120
  • Прокоментуй!
На Одещині відкрили військовий меморіал на честь Армії УНР

15 вересня у м. Ананьєві урочисто відкрили перший в Одеській ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.