30 втілених проектів
НАЗАД
  • 21 Березня 2013
  • 1434
  • 3 коментарі
Новини
На Черкащині відмовились вшанувати українського полководця
Генерал-хорунжий О. Загродський
Генерал-хорунжий О. Загродський

У селі Зеленьків, що в Тальнівському районі Черкаської області, відмовились присвоїти одній з вулиць ім’ям односельця – генерал-полковника Армії УНР Олександра Загродського.

У 2012 році благодійна ініціатива «Героїка» звернулася до Зеленьківської сільської ради з пропозицією перейменувати одну з вулиць села, що носить радянську назву, на честь командира 2-ї Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки О. Загродського. Того ж 2012-го року сільська рада повідомила, що дане питання буде розглянуте на Конференції мешканців села через рік – себто у 2013 році.

Як і було заплановано, конференція відбулась 20 березня 2013 року. Представників «Героїки» запросили бути присутніми під час розгляду внесеного ними ж клопотання. Час призначили відповідний, щоб гостям з Києва було «зручно дістатися» до черкаського села – на 9:00 ранку. Позаяк приїхати з Києва до Зеленьківа на призначену годину просто неможливо – «Героїка» звернулась до тальнівського історика (нашого приятеля та прихильника) пана Олега Шатайла, який радо відгукнувся і погодився представляти інтереси благодійної ініціативи на Конференції села.

Приміщення контори колгоспу та сільського музею (звісно, що в музеї немає жодних згадок про О. Загродського)
Приміщення контори колгоспу та сільського музею (звісно, що в музеї немає жодних згадок про О. Загродського)

Звісно, що поява фахового історика не дала можливості тихо оминути питання перейменування вулиці. Довелось обговорювати. Сільська голова пані Валентина Деркач озброївшись старим ідеологічним штампом «та воно таке дороге, та нащо воно треба» заходилась відмовляти селян від пропозиції «Героїки». Зеленьківцям почали розповідати старі байки, що перейменування тягне за собою страшні видатки та заміну паспортів в короткі строки. Селяни, щойно почули, що перейменування – то витрати і біганина з документами, одразу ж відхили пропозицію.

Аби не виглядати в очах сільської громади печерними українофобами, сільська рада запропонувала «компроміс». Мовляв, замість перейменування вулиці побудуємо в селі пам’ятник. Однак не самому лише генерал-полковнику, але і його братові – знаному мовознавцеві, щоб не було «надто націоналістично». Тож, за рішенням Конференції села, ухвалено, що в Зеленькові побудують пам’ятник Олександру та Андрієві Загродським. За які кошти – цього сільська рада не уточнює.

Що стосується зеленьківських пам’ятників, то варто зазначити, що на території села знаходиться монумент «Невідомому солдату», збудований у 1956 році в період хрущовської міфологізації Великої Вітчизняної війни. Звісно, що рішення про встановлення цього пам’ятника (як десятків тисяч інших однотипних символів більшовицької пропаганди) ухвалювалось не на рівні Зеленьківської сільради. Ніхто не проводив ніяких конференції чи опитувань громадської думки селян (спробував би хтось засумніватися у 1956 році, що такий витвір мистецтва потрібний селу).

Пам’ятник радянським солдатам
Пам’ятник радянським солдатам

З усією повагою до «невідомого солдата» і до пам’яті десятків зеленьківців, які були знищені в горнилі розв’язаної нацистами і комуністами війни, – у Зеленькові народились два відомих полководці. Це Загродський та Єфремов. Їх сільська рада вперто не бажає вшановувати.

Хочеться пояснити сільській голові та депутатському корпусу сільради, що воїни – це воїни, і вони поза політикою. Якщо для одних пам’ятники та шана, а для інших «конференції» та «обговорення» – це лукавство за яке соромно перед померлими воїнами. Гидко від усвідомлення, що бійців, які походять з одного села, ділять на «правильних» та «неправильних».

Пам’ятник старшині РСЧА Т. Фєдотову.
Пам’ятник старшині РСЧА Т. Фєдотову.

Зі свого боку «Героїка» обов’язково повідомлятиме своїх прихильників про новини щодо зведення пам’ятника братам Загродським у селі Зеленьків.

Історична довідка

Загродський Олександр Олександрович (10.04.1889-04.08.1968) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).

Походив з родини священика с. Зеленки Уманського повіту Київської губернії. Закінчив 3 класи Київської духовної семінарії. 20.11.1912 р. був покликаний до армії та зарахований солдатом до 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). З 30.06.1913 р. — молодший унтер-офіцер. З 28.03.1914 р. — старший унтер-офіцер. 18.06.1914 р. витримав іспит на звання прапорщика (отримав 22.08.1914 р.). Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю за нічний бій з 24 на 25.11.1914 р. Мав кілька поранень: кульове навиліт у верхню частину живота у бою біля Рогатина (17.08.1914 р.), у бою біля с. Сюсферд (25.11.1914) та біля с. Чебахаза (22.03.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З листопада 1917 р. — командир Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир 1-го Запорізького куреня військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир 1-го Запорізького полку Армії УНР, розгорнутого з куреня після повернення до Києва. Під час правління П. Скоропадського, не зважаючи на звання штабс-капітана, залишився на посаді командира полку. 21.10.1918 р. був підвищений до рангу капітана з перейменуванням у сотника. 3 16.11.1918 р., після протигетьманського повстання на Харківщині — командир Запорізької дивізії військ Директорії. З 19.12.1918 р. — за сумісництвом командувач українських військ на Харківщині. З 28.02.1919 р. — за сумісництвом помічник командувача Східного фронту Дієвої армії УНР. 21.03.1919 р. був членом т. зв. революційної ради у Вапнярці. З травня 1919 р. — начальник 6-ї Запорізької дивізії. З 10.06.1919 р. — помічник начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. 01–10.09.1919 р. — в. о. командувача Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 10.09.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — начальник Збірної Волинської дивізії. У лютому — квітні 1920 р. захворів на тиф, лікувався у рідному селі (т. в. о. начальника дивізії у цей час був генерал Н. Никонів). З 15.05.1920 р. — начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.

З 1923 р. — на еміграції у Польщі, жив у Калішу. З 1944 р. — в Австрії. З 1950 р. — у США (Нью-Йорк). Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.

Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007.

Схожі Новини
  • 19 Листопада 2021
  • 3799
  • Прокоментуй!
Пам’ятник на могилі поручника Аврамчука: зібрано половину необхідної суми

Завдяки Вашим пожертвам зібрано половину необхідної суми для реалізації двох ...

детальніше
  • 17 Листопада 2021
  • 3122
  • Прокоментуй!
На Житомирщині вшанують Героїв Базару

У листопаді–грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу ...

детальніше
  • 12 Листопада 2021
  • 3041
  • Прокоментуй!
Допоможіть встановити пам’ятник на могилі поручника Хоми Аврамчука

Цьогоріч ми маємо надію встигнути реалізувати ще кілька проєктів. Все ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.