24 втілених проекти
НАЗАД
  • 11 Березня 2013
  • 91
  • Прокоментуй!
Публікації
Як полонені Українці у вецлярському таборі привитали революцію в 1917 році?

Революція в Росії застала у вецлярському таборі полонених понад півтора тисяча свідомих Українців. Часть їх, около півтреття сотні, перебувала стало в таборі, всі інші полонені перебували на робітничих командах. В таборі зісталися найсвідоміші і найдіяльніші з полонених, зорґанізовані в „українську громаду”. Тут розвивалася просвітно-орґанізаційна робота найліпше, а робота на робітничих командах була в порівнанню з нею далеко меншою. Ми займемося насамперед цим осередком української громади.

Коли „громада” дня 11. березня 1917. року відбувала свято в честь Тараса Шевченка, тоді ніхто з учасників цього свята не передчував навіть, що в Росії сталося щось надзвичайного, що там якраз вибухла революція. Свято відбувалося під знаком, що український нарід поневолений, що він знаходиться під царським ярмом, а тимчасом царська влада впала вже тоді в Росії.

Вецлярський табор. Кн. Кочубей, відпоручник гетьмана Павла Скоропадського, відвідує табор.
Вецлярський табор. Кн. Кочубей, відпоручник гетьмана Павла Скоропадського, відвідує табор.

Революції в Росії сподівалися Українці-полонені з вецлярського табору, таксамо як і з раштатського, але ніхто не сподівався, що революція вибухне таки ще підчас війни. Її вибух був несподіванкою. Вістка про революцію прийшла до табору дня 15. березня і зробила величезне вражіння. Це мусіло статися тимбільше, що Українці-полонені, які перебували в таборі (а більша їх часть була поза табором на т. зв. робітничих командах), жили в певного роду апатії. Шевченківське свято, яке відбулося в днях 9. і 11. березня, піднесло настрій громади, це так, але це була хвилева проява. А врешті громада не мала перед собою ніякого потішаючого факту. Полон вже надокучував чимраз більше, а кінця його не було видко. Несподівано остра зима і лиха їжа в таборі теж зробили своє. Наші полонені проживали в таборі, у голоді й холоді, а це відбирало їм енергію до праці. Справа дальшого перебування в таборі була для його мешканців найважнішою. Пригноблення і апатію було видко у наших полонених скрізь і з кожним тижнем вона збільшалася. В березні, саме тоді, як прийшла звістка про революцію в Росії, апатія була найбільшою. Зложилися на те також і зовнішні, політичні відносини.

На політичному овиді не було видко нічого потішаючого для української справи. З одного боку стояла польська держава з неозначеними межами від сходу, а з другого боку йшла знову російська сила: Брусілов усе ще держав міцно в своїх часть східної Галичини й Буковини, одинокі краї, де українство давало ще знаки свого існування, життя. При такому положенню справи політична плятформа „Союзу Визволення України”, яка опиралася на ідеї незалежної України, мала чимраз менше виглядів на зреалізування, і її держалися вже тільки невеличкі гурти в громаді. Для інших Українців-полонених тільки майбутна революція в Росії давала можливість, як не політичної незалежности, то бодай свобідного національного розвою.

В таких обставинах вибух революції в Росії був немов електричною струєю, яка зелєктризувала наших полонених у Вецлярі й випровадила їх з апатії. Звістка про революцію була такою великою несподіванкою, що дехто в таборі не вірив в її правдивість. Щойно дальші, докладніші відомости впевнили наших полонених у тім, що в Росії сталося дійсно щось надзвичайного, що в Росії сталося дійсно щось надзвичайного, що могуча царська влада за одним махом упала.

Ця вістка викликала найперше особисті почування у мешканців табору. Хоч у полоні, а почули вони себе остільки особисто свобідними, що з них впала відповідальність перед царським правительством за всю українську пропаґанду в таборі. Аж до вибуху російської революції вони все були погляду, що наражують себе перед Росією. Деякі, більше заанґажовані в українській пропаґанді в таборі, були навіть такої думки, що їм може прийдеться зістатися по війні поза межами російської держави. Тепер вони не мали чого боятися за свою будуччину.

Вістки з Росії приходили одна за одною, а всі вони показували, що російський переворот є великим, і що йде по демократичній лінії. Тільки про Україну не було ніяких вісток немовби на доказ, що на Україні тихо і ні сліду про якийнебудь український рух. Приходили навіть деякі вістки, що Україна більше відпорна на революцію, як Московщина. Німецькі часописи подавали вістки, ніби царська партія рахує на Україну і т. п. Що всі отті вістки були неправдивими, показалося щойно опісля, коли прийшли вістки, що революційний рух огорнув також і Україну, і що там зачався український рух. Але це сталося щойно по кількох тижнях. Покищо Українці-полонені рахувалися з російською революцією і двома її осередками: Петербургом та Москвою. І ці осередки виступили в уяві наших полонених на перше місце. Виступила перед ними російська демократична республика.

Табор у Вецлярі. Гурт укр. полонених старшин. По середині міністер війни Сиротенко, командант III ешелону Синьожупанців Яворський і проф. Богдан Лепкий.
Табор у Вецлярі. Гурт укр. полонених старшин. По середині міністер війни Сиротенко, командант III ешелону Синьожупанців Яворський і проф. Богдан Лепкий.

Усе те було звязане з цілковитим психічним переворотом наших полонених. За одним махом Росія, ця, ненависна кожному свідомому Українцеві Росія, перестала існувати, а настала Росія: нова, демократична, вільна й свободолюбна. І ця нова Росія відразу здобула симпатію у наших полонених-громадян. Сталося тут тесаме, що й у раштатському таборі. [2] Росія виступила на перший плян так дуже в наших громадян, що навіть Україна, українська справа остала в тіни. Національне почуття ослабло, більшости громадян здавалося навіть, що виходити тепер з національною справою означалоби не солідаризуватися із загальними, визвольними кличами, голошеними в Петербурзі чи Москві. А на цьому тлі ми можемо зрозуміти цих наших громадян з табору (хоч таких між визначнішими громадянами було не богато), які вважали за відповідне поставити себе на „всеросійськім становищі”, полишаючи українську справу зовсім на боці. Зворот доволі дивний, зваживши, який характер мала українська пропаганда в таборі в часах дореволюційних.

Тим способом настав у таборі наглий переворот під політичним оглядом. Російська революція з її загально демократичними кличами була для Українців-полонених усім, тимбільше, як вони були погляду, що ця революція не скінчиться на розвязці політичного питання, але що у звязку з нею настане соціяльна революція, яка принесе також і нашому народові розвязку земельного питання.

Але цей „русофільський” напрям, який мав у собі ідейні основи і тим ріжнився о ціле небо від давнього русофільського напряму, що його було видко в таборі в перших місяцях просвітної роботи, не існував довше, як кілька тижнів і вже в квітні українська справа станула нашим полоненим знов перед очима. Це вже було видко на вічу, яке було улаштоване дня 11 квітня 1917. року в справі мандату від полонених у вецлярському таборі для члена Президії “Союзу Визволення України”, Скорописа-Йолтуховського [3]. В мандаті говорилося тільки про політичну автономію України і це викликало в одної части наших громадян невдоволення. Ставляючи собі тут у таборі в часах дореволюційних ідеал незалежної, української держави, ці громадяни, назвім їх “самостійниками”, не хотіли тимбільше тепер виректися свого ідеалу. На згаданім вічу один з них (Калашник) дуже різко виступив проти змісту такого мандату і обстоював за тим, що ми мусимо безусловно стояти за політичною незалежністю України. Цей протест „самостійників” буде зрозумілим, якщо подивимося на зміст цього мандату. В ньому були поставлені до тимчасового, російського правительства ось такі домагання:

1). Щоби в основу нових, як тимчасових порядків, так і нових, основних законів заложено й переведено до краю повне народоправє (повнота власти народови).
2). Щоби на всім просторі, заселенім українським народом, повернені були назад основи переяславського договору з 1654 року, підступно потоптані й знищені московськими царями, і щоби права інших недержавних народів Росії були забезпечені основними законами.
3). Щоби селянству українському привернено назад відняті царями в українського народу й роздаровані царським слугам землі.
4). Щоби в інтересі розпочатого народом діла був заключений правительством револнiції як найшвидше мир на основах, які ґарантувалиби всім народам Европи вільний розвиток. [4]

Про історію цього мандату писати тут не будемо; це подано на іншому місці. [5] Авторами цього мандату не були ані вецлярські ані раштатські полонені, а тільки провідники просвітної роботи у фрайштадському таборі в Австрії. Щоби не зривати солідарности з Українцями з Фрайштату, Ґенеральна Рада [6] у Вецлярі приняла цей мандат, але ухвалила додатковий мандат таксамо, як це зробила раштатська українська громада. [7] Цей додатковий мандат був від імени Ґенеральної Ради і стояв при політичній незалежности України. Він звучав в раштатській редакції так: „Ґенеральна Рада громади „Самостійна Україна”, найвища, кермівнича інституція в таборі полонених Раштат (Баден), створена на основі виборчого закону з дня 18. березня 1917 року н. ст. і вибрана на підставі загального, рівного, безпосередного й тайного голосування табором, який налічує дванацять тисяч полонених Українців, на своїх надзвичайних зборах з дня 13 квітня 1917 року, скликаних у справі делєгації до Петербургу представника від полонених – Українців – одночасно постановила дати на руки президентові Союзу Визволення України, добродієві Олександрові Скорописові – Йолтуховському такий мандат: “На підставі пунктів домагань, підписаних членами нашої громади, Ґенеральна Рада, як верховна політична інституція цілої громади – доручає Президентові Скорописові перед московським урядом, всеросійськими установчими зборами і, де того вимагатиме українська справа, заступати наші національні та політичні інтереси. Рівночасно поручає вона добродієві Скорописові згідно з політичною зрілістю нашої громади домагатися, щоби про долю України ніяким робом не рішали установчі, всеросійські збори, а щоб українське питання, національне й політичне життя України, а також відносин її до Росії і до других держав – вирішили тільки українські установчі збори, скликані на підставі загального, рівного, безпосередного й тайного голосовання, і переведені на території, заселеній українським народом. Українські установчі збори мають відбутися в нашій столиці у Київі” [8]

Табор	у Вецлярі.	„Сільський	Господар”	вибирає	мед.
Табор у Вецлярі. „Сільський Господар” вибирає мед.

Ухвалення цього додаткового мандату показувало, що всі видніші члени української громади в таборі вже з початком квітня стояли на “самостійному” ґрунті. І цілий час опісля міцніла між громадою “самостійницька” думка. На це зложилися передовсім події на Україні, які дуже міцно впливали на настрій в громаді. Дуже міцно потрясла громадою звістка про розстріл Богданівців, яка прийшла до табору в перших днях вересня 1917. року. Коли перед викладом у салі “Народнього Дому” подано цю звістку до відома, тоді присутні в салі громадяни пошанували память погибших повстанням з місць і відспіванням революційного, похоронного маршу. Цей факт отворив очі навіть і цим громадянам, які стояли на „демократичнім, всеросійськім становищі”, що Українцям не туди шлях, що на російську демократію нема що рахувати, якщо йде про признання політичної незалежности України.

Примітки:

1. Ця стаття була написана на весну 1918 року; вона є частиною більшої праці, яка викінчена в 1918. році. Ця стаття вяжеться зі статтею поміщеною в “Літописі” за липень-серпень 1932 р.: “З життя полонених-Українців у Німеччині в 1916. р.”

2. Пор. Історія української громади в Раштаті ст. 344.

3. Звід Просвітної громади з 25/4 1917 (знаходиться в архіві С.В.У.).

4. Прот. Ґенеральної Старшини з 2/4 1917. 

5. Історія української громади в Раштаті 1915-1918 ст. 346-348. 

6. Ґенеральна Рада була начальною властю в таборі, вибраною полоненими. 

7. Історія укр. громади в Раштаті ст. 348.

8. Іст. укр. громади в Раштаті ст: 348-349.

Омелян Терлецький, 

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1932 р., ч. 11

“Героїка” висловлює подяку панові Віктору Зайченку за допомогу в наборі спогадів.

Схожі Новини
  • 14 Грудня 2017
  • 34
  • Прокоментуй!
Зустріч у Нью-Йорку

Запрошуємо українців Нью-Йорку відвідати зустріч із головою правління благодійного фонду “Героїка” ...

детальніше
  • 9 Грудня 2017
  • 235
  • Прокоментуй!
The Pavlo Polubotok Military Club and Ukrainization in the Russian Army

Presentation by the chair (Pavlo Podobied) of the charity foundation ...

детальніше
  • 8 Грудня 2017
  • 41
  • Прокоментуй!
Лекція: “100 років незалежності: як склались долі вояків Армії УНР?”

До уваги українців у штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Зарошуємо відвідати ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.