Більшість міст та сіл Наддніпрянської та Східної України досі мають вулиці, назви яких уславлюють більшовиків. Чиновники різних рівнів позірно декларують свою лояльність до української держави: вітають громадян з Днем Незалежності, відзначають День Конституції, промовляють пафосні слова у річницю Бою під Крутами. Благодійна ініціатива «Героїка» вирішила звернутися до міських, селищних та сільських рад тих населених пунктів України, в яких народились визначні полководці Армії УНР. Суть звернення проста: ми просимо депутатів місцевої ради розглянути пропозиції перейменувати вулицю Леніна, Дзержинського, Чекістів тощо на вулицю імені видатного земляка-воїна.

17 травня 2012 року представник благодійної ініціативи «Героїка» звернувся до Уманської міської ради з проханням розглянути пропозицію про перейменування центральної площі міста Умані (пл. Леніна) на площу імені генерала Ольшевського. Чиновники виконкому Уманської міської ради не забарилися із відповіддю. Вже 31 травня нами був отриманий лист, у якому заступник міського голови пан Петро Паєвський розписав, як в Умані шанують видатного земляка. Зокрема чиновник перерахував цілий ряд протокольних патріотичних заходів, з опису яких неможливо зрозуміти змісту численних «відзначень» та «вечорів». Повага до українського комбатанта зводиться до обіцянки у 2013 році відзначити 140-ліття від дня народження та 80-ліття з дня смерті Володимира Ольшевського (у своєму листі міськвиконком називає генерал-хорунжого то Ольшевським, то Ольшанським).

Завершується лист без патетики, скромно, по-комсомольськи: «Щодо питання перейменування площі Леніна в м.Умані на честь генерала Ольшевського, вважаємо, що це питання потребує всебічного вивчення і подальшого обговорення міською громадою, адже історія нашого міста багата й іншими видатними подіями, відомими особистостями, які теж заслуговують на вшанування їх пам’яті». \Оригінал листа\

Для довідки наводимо біографію Заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради пана Петра Паєвського. Можливо його владне сходження драбинами комсомольської кар’єри дадуть нам розуміння несприйняття тих людей, які відвоювали право українським чиновникам ставити на документах українські гербові печатки та ухвалювати рішення іменем України.

Паєвський Петро Борисович
Заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради.
Народився 07.03.1952 в с. Карабелівка Теплицького району, Вінницької обл.
Здобув повну вищу освіту в Уманському державному педагогічному інституті в 1977 р. за спеціальністю «Математика».
Працює заступником міського голови з 15.04.1991 р.
Заслужений працівник освіти України.
Загальний стаж роботи складає 42 роки.
Стаж служби в органах місцевого самоврядування – 32 роки.

Трудова діяльність

09.1969 – 02.1970 р.р. – директор Карабелівського Будинку культури;
05.1970 – 06.1972 р.р. – служба в Радянській Армії;
09.1972 – 12.1976 р.р. – студент Уманського державного педінституту;
12.1976 – 11.1977 р.р. – секретар комітету комсомолу Уманського педагогічного інституту;
10.1977 – 09.1984 р.р. – секретар, перший секретар Уманського міськкому ЛКСМ України;
09.1984 – 09.1985 р.р. – організатор позакласної і позашкільної роботи середньої школи № 11 м.Умань
09.1985 – 05.1989 р.р. – директор середньої школи № 14 м.Умань;
05.1989 – 09.1990 р.р. – завідуючий загальним відділом Уманського міськкому КПУ;
09.1990 – 04.1991 р.р. – завідуючий оргінструкторським відділом Уманського міськвиконкому;
04.1991 р. – по цей час – заступник Уманського міського голови.

Історична довідка.

Ольшевський Володимир Антонович (16.06.1873-07.07.1933) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився в м. Умань Київської губернії, походив з родини урядовця. Закінчив Златопільську гімназію, слухав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах Київського університету. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпрапорщиком до 131-го піхотного Тираспольського полку (Київ). 07.11.1904 р. був відряджений на Далекий Схід до складу 21-го Східно-Сибірського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. 02.07.1906 р. повернувся до 131-го піхотного Тираспольського полку. З початком Першої світової війни був переведений до 279-го піхотного Лохвицького полку, що розгортався з кадрів 131-го піхотного Тираспольського полку 3 17.08.1914 р. — командир 4-го батальйону цього полку. З 06.10.1914 р. — капітан. Був двічі важко поранений: 10.10.1914 р. — кулею наскрізь у ліве плече та 26.04.1915 р. — кулею наскрізь у ліве стегно. З 06.11.1915 р. — підполковник. З 03.12.1915 р. — командир півбатальйону 75-го маршового батальйону. З 30.06.1916 р. — командир батальйону 8-го запасного піхотного полку. З 06.11.1916 р. — командир батальйону 278-го піхотного Кромського полісу. 25.03.1917 р. одержав звання полковника. З березня 1917 р. командир окремого дивізіону 2-го Запасного кавалерійського полку.

З червня 1918 р. — командир куреня 27-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. Згодом — командир куреня 21-го пішого Сквирського полку Армії Української Держави. З 15.03.1919 р. — командир 19-го пішого Овруцького полку Дієвої армії УНР. З 11.04.1919 р. — командир 3-го куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР. 3 01.06.1919 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді—на початку грудня 1919 р. — в. о. начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. З 07.01.1920 р. — на посаді командувача всіх озброєних сил Уманщини. 24.01.1920 р. був захоплений гайдамаками загонів отамана Волоха та примусово зарахований козаком до 4-го Гайдамацького полку, звідки втік у середині лютого 1920 р. З 18.03.1920 р. був приділений для особливих доручень до штабу Армії УНР. З 25.03.1920 р. — приділений до штабу Збірної Волинської дивізії Армії УНР. З 01.06.1920 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Польщі (у Лодзі та Познані). Помер та похований у Познані.

Джерело: Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921) . — К.: Темпора, 2007. — 536 с.