В останніх числах листопада 1921 р. на стінах радянських установ Київщини та Житомирщини з’явилися списки з 359 імен. Це були імена розстріляних козаків та старшин Армії УНР, що кілька тижнів назад в складі Волинської групи ген. Ю. Тютюнника розпочали свій відчайдушний похід, який пізніше отримає назву Другого Зимового. Воєнна доля присудила потрапити в полон цим майже беззбройним і напіводягненим сміливцям, що змогли вижити після неймовірно жорстокого бою 17 листопада під Малими Міньками, де була знищена вся Волинська група… Після кількох днів ворожого судилища, допитів та відмови перейти на службу до Червоної Армії, незломлені 359 бранців під с. Базар прийняли героїчну смерть від руки ворога…

Першим в цьому спискові значиться дехто штабс-капітан Сузима Григорій Макарович. Вік 30 років. У графі «с какого времени в Петлюр. армии» вказано 1919 рік. Хто ж то був, хто першим пройшов більшовицькі допити, і хто першим отримав свій смертний вирок?

З ряду праць та книг дізнаємось, що цим прізвищем назвався перед більшовицьким судом підполковник Армії УНР Дугельний Григорій Макарович, українець, міщанин, безпартійний, родом з козацької родини Полтавщини. Незадовго до початку Світової Війни він скінчив Полтавське реальне училище, а 1 лютого 1915 р. – престижне московське Олександрівське військове училище. 25 лютого того ж року він був випущений до 190-го пішого Очаківського полку, в складі якого наступні 2 роки брав участь у Світовій Війні. За цей час був поранений та контужений, за геройські вчинки нагороджений Георгієвським Хрестом IV ступеня. 7 березня 1917 р. він був переведений до 238-го запасного полку. Приблизно в цей же час він отримав звання штабс-капітана.

Про його долю протягом 1918 р. мало що відомо, однак наприкінці року, як подає історик Я. Тинченко, він стає командиром 31-го пішого Роменського полку. Це була невеличка кадрова нерозгорнута частина (у січні 1919 р. нараховувала не більше 50 козаків та старшин), яка пізніше влилася до складу Залізнично-Технічного корпусу армії УНР. Згодом сотник Дугельний на посаді помічника командира 1-го Залізнично-Технічного полку армії УНР, а з 26 червня 1919 р. він стає командиром цієї формації.

З кінця листопада сотник Дугельний служив у у 2-й Волинській стрілецькій дивізії. Його сліди знову губляться після початку Першого Зимового Походу 1919-1920 рр., аж поки він 19 жовтня 1920 р. зміг з зайнятої більшовицькими військами території дістатися штабу Армії УНР. Він призначається до Головної військово-морської управи (її начальником на той час був генерал В. Савченко-Більський; про нього «Флот України» писав у № 82 від 14 жовтня 2011 р. ). В цей час якраз закінчив своє формування 1-ий флотський півекіпаж (20 старшин, 115 підстаршин, матросів та урядовців). 7 листопада 1920 р. сотник Дугельний був призначений його командиром. У наступні дні півекіпаж спільно з 1-ою Запорізькою дивізією взяв активну участь у боях з червоними військами, і 21 листопада, перейшовши Збруч, був інтернований на польській території, у таборі Каліш.

Вже за польськими «колючками» за свої заслуги він отримав звання підполковника. Але Дугельний не збирався гаяти в польських таборах час, і 16 жовтня 1921 р. він в числі добровольців відправляється на «рубку лісу». Насправді ж, це в прикордонній смузі збиралися добровольці старшини і козаки для нового походу на Україну. Підполковник Дугельний був призначений командиром комендантської сотні Київської Повстанчої Дивізії. «Зброю мали здобути на ворогові», як згадував інший учасник походу підполковник І. Ремболович. В такому стані 4 листопада дивізія під командою генерала В. Янченка перетнула польсько-радянський кордон. Після ряду успіхів (в ряді містечок були розгромлені великі більшовицькі відділи, а з Коростенської в’язниці визволено біля 600 в’язнів), 17 листопада вся Волинська група була оточена та знищена переважаючими масами ворожої кінноти біля с. Малі Міньки. В цьому бою підполковник Дугельний був важко поранений, і в той же день схоплений біля с. Звіздаль.

Як свідчать матеріали допиту, опубліковані істориком Романом Ковалем у книзі «Рейд у вічність», перед більшовиками підполковник Дугельний назвався Григорієм Сузимою (чи скоріше Сулимою), приховавши своє прізвище. Та більшовики насправді вже знали, хто це був перед ними. Тим не менш, в списку розстріляних його так і подали під цим несправжнім прізвищем. На допиті Дугельний стверджував, що його «військова частина небоєздатна… кожний хотів потрапити додому». Так він, скоріше за все намагався врятувати життя своїх товаришів, втім ворог вже вирішив їх долю…

Протягом 22-23 листопада 359 бранців було розстріляно під Базаром. 23 листопада їх долю розділив підполковник Григорій Макарович Дугельний, якому лише три дні назад виповнилося 30 років. 29 листопада 1937 р. підполковник в числі 359 героїв Базару посмертно був нагороджений Хрестом Симона Петлюри під № 2001. До списку кавалерів він так і був помилково внесений під тим вигаданим прізвищем. Реабілітували підполковника Дугельного лише 12 березня 1998 р.

Гриценко Ігор, дослідник історії флоту УНР, Запоріжжя