24 втілених проекти
НАЗАД
  • 6 Квітня 2013
  • 72
  • 1 коментар
Публікації
Українці-полонені у вецлярському таборі підчас повстання української держави в другій половині 1917 року
Курс вишивання в таборі полонених у Вецлярі
Курс вишивання в таборі полонених у Вецлярі

Російська й опісля українська революція мали вплив не тільки на національний світогляд наших громадян у Вецлярі, але також і на суспільний. [1], [2] Признати треба, що вони вже в дореволюційних часах мали на суспільні справи доволі радикальні погляди. На першому місці стояла очевидячки земельна справа, яка все дуже лежала на серці громадян. Без її розвязки вони не могли представити собі незалежної України, про яку так багато було говорено на викладах у таборі. А розвязка мала виглядати так, що великим земельним власникам повиннаби бути відібрана земля і роздана робочому народови. Говорено теж про поліпшення долі фабричних робітників.

З вибухом революції і протягом цілого року аж до виїзду полонених з табору в лютім 1918 року не настала в їх поглядах на земельну справу засаднича зміна. Про соціялізацію землі думали тільки деякі, а більшість зісталася при давніх поглядах. Тай взагалі революція не вплинула на наших громадян, як тих, що були в таборі, так і тих, що були на робітничих командах щодо скристалізування у них якогось суспільного світогляду. Говорено взагалі про демократизм, про свободу й волю, про усунення суспільної кривди, не здаючи собі докладно справи з усього того. Людей з партійними переконаннями було дуже небогато і наприклад соціяльних демократів, які дійсно розумілиби соціялістичну програму і які малиби охоту впровадити її в життя, було в самім таборі небільше кількох. Однак це не перешкаджало тому, що майже всі громадяни називали себе „соціялістами“ чи соціяльними демократами і симпатизували зі „соціялізмом“. Було теж у таборі кількох, що називали себе соціялістами-революціонерами, хоч ця назва не була поширена в громаді. А всі почували в собі революційний дух. Це був слабонький рефлекс цього духа, що запанував тоді в Росії і на Україні, але всеж таки він додавав нашим громадянам розмаху в думках і словах. Цей роззмах видко було у критиці цього громадського ладу, який собі самі полонені збудували в таборі.

Президія „Народної Ради“ у таборі полонених у Вецлярі. Червень 1917 р.
Президія „Народної Ради“ у таборі полонених у Вецлярі.
Червень 1917 р.

Але, критикуючи свої порядки в громаді, що зрештою було видко тільки в травні і червні 1917 року, наші громадяни не йшли з критикою на ці нові власти, які повстали на Україні. Ґенеральний Секретаріят, а передовсім Центральна Рада в Київі була для наших громадян в дуже великій пошані. Не було ніодного випадку, щоби хто з громадян виражувався з легковаженням про їх, або брався їх критикувати. Це була дуже гарна проява з боку наших громадян і доказ, яку велику вагу вони ставляли до утворення своєї, української влади.

Осібно треба дещо сказати про баптистів. Вони взагалі все стояли дальше від решти української громади в таборі, не рахуючи тут виїмків. Але тепер, в другій половині 1918 року вони зачали брати щораз більшу участь у просвітно-орґанізаційній роботі в таборі. Деякі з них були навіть визначними діячами в громаді, а один з них був навіть довший час членом Ґенеральної Старшини [3]. Між ними стрічалися тільки деякі одиниці, які стояли на непримирнім становищі до українства, а арґументували між іншим тим, що український гимн, де кажеться, що „душу, тіло ми положим“… противорічить Христовій науці [4].

Поза найтіснішою громадою, яка лічила около дві сотні, що стало були в таборі, перебували в таборі ще полонені, які були заняті чи то в німецьких канцеляріях, чи то при господарськім відділі табору, а побіч них люди, які хвилево перебували в таборі з тим, щоби з одної робітничої команди переїхати в другу. Таких людей було все досить у таборі так, що число мешканців табору в другій половині 1917 року лічило в ріжних місяцях від 400 до 1000 або й більше.

Ці люди привозили зі собою погляди, які були між полоненими на робітничих командах, хотяй зміняли їх нераз під впливом того, що бачили й чули в таборі. В березні й квітні 1917 р. можна було побачити між ними досить противників українства. Але в травні говорено вже, що ці противники „помягчіли“, [5] а про приїзжих людей з робітничих команд був уже погляд, що вони цікавляться українською справою, особливо земельним питанням. [6] В червні подавано вісти, що люди на робітничих командах прихильно ставляться до українства і що вони цікавляться всякими політичними справами. [7] Про липень знаємо те, що люди тішилися тим, що робилося на Україні і вдоволені тим, що делєґат з України, який приїхав до Штокгольму, висказувався про просвітню роботу в таборах тими словами: „робіть так, як досі робили“. [8] Що траплялися ще одиниці, які уперто стояли при давніх своїх „хахлацьких“ (як говорено в таборі) поглядах, це не зміняє річи. Це були виїмки, на яких мешканці табору показували пальцями. Смішним показався один гість з робітничої команди, який ще в половині квітня не вірив, що взагалі в Росії вибухла революція, а усе те уважав німецькою видумкою. Він був певний, що в Петербурзі дальше царює Микола II.

Український театр полонених українців в таборі полонених у Вецлярі. Полонені в жіночих ролях.
Український театр полонених українців в таборі полонених у Вецлярі. Полонені в жіночих ролях.

Але потішаючим фактом було, що противників чи взагалі байдужних людей до українства приїзджало до табору чимраз менше, і нарешті їх тяжко було навіть найти. Яка велика зміна настала в настрою українців, полонених, видко з того, що в листопаді 1917, по повірці співали люди по молитві „Отче наш“ правильно також: Ще не вмерла Україна. [9]

Словом, між найтіснішою українською громадою і гістьми з робітничих команд затиралася ріжниця щодо національних і політичних поглядів чимраз більше. Національне почуття було сильно розвинені, а щодо політичного поля, то у всіх людей, які перебували в таборі, стояла міцно незалежна, українська республіка. Це можна було вже сконстатувати по части у вересні 1917 року. Тим способом мешканці табору nа українська громада було одно й тесаме. Табор став українською громадою.

Примітки:

[1] Це виїмок з праці „Історія української громади у Вецлярі”.

[2] Пор. статтю „Як полонені українці у вецлярському таборі привитали революцію в 1917 році? в „Літописі Червоної Калини? ч. ХІ.

[3] Це була верховна власть у таборі, вибрана полоненими.

[4] Протокол Ґен. Старшини з 3. XII. 1917.

[5] Прот. Просв. Громади з 2. V. 1917.

[6] Тамже.

[7] Прот. Просв. Гром. а 14. VI. і 22. VI. 1917.

[8] Звід. Терлецького з 22. VII. 1917.

[9] Прот. Ґен. Старшини з 3. XII. 1917.

 

Омелян Терлецький,

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1932 р., ч. 12

 

“Героїка” висловлює подяку панові Тарасу Мамчуру за допомогу в наборі спогадів.

Схожі Новини
  • 14 Грудня 2017
  • 6
  • Прокоментуй!
Зустріч у Нью-Йорку

Запрошуємо українців Нью-Йорку відвідати зустріч із головою правління благодійного фонду “Героїка” ...

детальніше
  • 9 Грудня 2017
  • 211
  • Прокоментуй!
The Pavlo Polubotok Military Club and Ukrainization in the Russian Army

Presentation by the chair (Pavlo Podobied) of the charity foundation ...

детальніше
  • 8 Грудня 2017
  • 33
  • Прокоментуй!
Лекція: “100 років незалежності: як склались долі вояків Армії УНР?”

До уваги українців у штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Зарошуємо відвідати ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.