2 8 втілених проектів
НАЗАД
  • 22 Квітня 2014
  • 67
  • Прокоментуй!
Публікації
Українськими місцями Чехії

У квітні 2014 року мені пощастило здійснити давно заплановану мандрівку до Чехії, країни, чия історія тісно пов’язана з долею українських політичних емігрантів. У дорогу вирушив разом зі своєю дружиною Оленою та її братом Василем. Їхали з Києва потягом до Тернополя, а звідти на власному авто за маршрутом: Тернопіль – Перемишель – Тарнів – Катовіце – Оломоуц – Брно – Літомишель – Подєбради – Прага – Катовіце – Тарнів – Тернопіль.

Чехословаччина, так само як і Українська Народна Республіка, виникла на руїнах імперії. На відміну від українців чехам та словакам пощастило зберегти свою державність. У перші, найскладніші та найдраматичніші місяці після поразки Армії УНР в боротьбі з більшовицькою Росією, на території Чехословаччини опинилось порівняно невелике число політемігрантів УНР. Частини Армії УНР, а з ними і сім’ї вояків були інтерновані у Польщі та Румунії. За даними дослідника Ярослава Тинченка станом на грудень 1920 р. на території Польщі знаходилось 3266 старшин, 11 229 підстаршин і козаків Армії УНР, 984 держслужбовці та цивільні особи. До сусідньої Румунії потрапило 75 старшин і 800 козаків.

Група інвалідів Армії УНР, інтернованих в таборі Каліш, Польща, 1921 р. Архів ОУН в УІС - Лондон, Ф. 30, оп. 3, од. зб. 17, од. обл. 1.
Група інвалідів Армії УНР, інтернованих в таборі Каліш, Польща, 1921 р. Архів ОУН в УІС – Лондон, Ф. 30, оп. 3, од. зб. 17, од. обл. 1.

Протягом першого року перебування у таборах для військовополонених певна кількість українських вояків зголосилась повернутися в Україну для продовження збройної боротьбі вже партизанськими методами. Інша невелика частина слабодухих, переважно з числа колишніх червоноармійців та білогвардійців, забажали бути переведеними до більшовицьких або до білогвардійських таборів, що також розташовувалися на території Польщі. Хтось вирішив просто повернутись до України і розпочати «мирне життя» — ця категорія вояків була повністю ліквідована після виведення на територію УСРР. Чимало чесних та до кінця відданих Україні воїнів померли від поранень та різноманітних хвороб і були поховані на кладовищах Варшави, Каліша, Щипьорна, Ланцута, Олександрова-Куявського, Вадовіце. Проте значна частина бійців лишалась в таборах аж до моменту розпуску армії.

У 1921 р. уряд Чехословаччини розробив та почав запроваджувати у життя «Російську програму допомоги», яка передбачала надання матеріальної підтримки політичним емігрантам з теренів колишньої Російської імперії. Вже у 1922 р., після неуспіху Другого Зимового походу, старшини та козаки Армії УНР усвідомили, що їм не уникнути тяжкого еміграційного хлібу – потрібно облаштовувати свій побут на новому місці. Вояки одержували дозвіл від українського командування (Армія УНР ще не була демобілізована) та вирушали на навчання до Праги і Подєбрадів. Згодом до військових долучились і цивільні українці, які як в легальний так і в нелегальний спосіб потрапляли на територію Чехословаччини. В середині 1921 р. з Відня до Праги було перенесено Український вільний університет, а відтак сюди переїхав і весь викладацький склад і студентство. Поступово в Чехословаччині сформувалась група вихідців з Кубані, що включала в себе переважно колишніх військовослужбовців кубанської армії, які боролась на боці білих армій Денікіна і Врангеля. До Чехословаччини вони потрапляли переважно з Туреччини, Болгарії і Югославії. За даними історика Олександра Даниленка на початок 1922 р. кількість українських емігрантів у Чехословаччині досягала 20 тис. осіб. Невдовзі після відкриття, поряд з Українським вільним університетом, ще двох вищих навчальних закладів – Української господарської академії в Подєбрадах (травень 1922 р.) та Українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова (липень 1923 р.), кількість українських емігрантів в Чехословаччині знову зросла. Так, у 1924 р. з 2300 українських студентів, що навчалися на еміграції, в Чехословаччині навчалося 1900, у тому числі у Празі – 1235 чоловік, в Подєбрадах – 382 чоловік. Випускники чехословацьких навчальних закладів мали змогу залишитись у Чехословаччині або повернутися до Польщі чи виїхати на роботу до будь-якої іншої країни. Чехословаччина стала не лише постійним осідком для тисяч втікачів з більшовицької Росії, але й місцем для транзиту емігрантів.

Працівники видавництва «Чорномор» у Каліші. В центрі – редактор А.Коршнівський. Видавництво «Чорномор» було організоване в Калішському таборі серед інтернованих українських вояків на засоби Україського Громадського Комітету з Праги. Сидять зліва на право: В.Костерчук (секретар видавництва), А.Лисенко (старший друкар), козак Гаєвик (друкар. учень), А.Коршнівський (редактор видавництва), М.Кривопуст (друкар), С.Бондар (поручник, у видавництві – друк. учень), О.Єрмалай (друкар). Стоять зліва на право: Г.Парнюк (поручник, друкар. учень) , Г.Поронників (поручник, друк. учень), козак Семко (друкар. учень), М.Кирієвський (поручник, експедитор), полковник Генерального Штабу В.Савченко (палітурщик), козак М.Довгополенко (палітурщик). Архів ОУН в УІС - Лондон, Ф. 30, оп. 3, од. зб. 17, од. обл. 3.
Працівники видавництва «Чорномор» у Каліші. В центрі – редактор А.Коршнівський. Видавництво «Чорномор» було організоване в Калішському таборі серед інтернованих українських вояків на засоби Україського Громадського Комітету з Праги. Сидять зліва на право: В.Костерчук (секретар видавництва), А.Лисенко (старший друкар), козак Гаєвик (друкар. учень), А.Коршнівський (редактор видавництва), М.Кривопуст (друкар), С.Бондар (поручник, у видавництві – друк. учень), О.Єрмалай (друкар). Стоять зліва на право: Г.Парнюк (поручник, друкар. учень) , Г.Поронників (поручник, друк. учень), козак Семко (друкар. учень), М.Кирієвський (поручник, експедитор), полковник Генерального Штабу В.Савченко (палітурщик), козак М.Довгополенко (палітурщик). Архів ОУН в УІС – Лондон, Ф. 30, оп. 3, од. зб. 17, од. обл. 3.

Українці Чехословаччини гуртувались у різного роду політичні, громадські, наукові та релігійні спільноти. Лише ветеранами Армії УНР було утворено низку осередків по всій республіці. Так за даними голови Товариства бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині підполковника Василя Проходи чисельність цієї організації станом на 6.11.1926 дорівнювала 170 особам (включаючи 46 членів, які мешкали у Болгарії та Франції). Cтаном на 1.05.1928 у Товаристві нараховувалось 429 членів, включаючи:

— Товариство бувших вояків Армії УНР у Подєбрадах — 116,
— Товариство бувших вояків Армії УНР у Празі — 28,
— Громада старшин 6-ї Січової дивізії — 33,
— Товариство Запорожців у Подєбрадах — 33,
— Товариство ім. Гетьмана Пилипа Орлика у Празі — 23,
— Українська громада ім. М. Драгоманова в Болгарії — 102.

В різні періоди часу на території Чехословаччини діяли Український громадський комітет (установа через яку здійснювалась допомога чехословацького уряду українським еміграційним організаціям), Комітет вшанування пам’яті та оборони імені С.В. Петлюри, Спілка відродження українського студентства в ЧСР, Громада українців з Кубані в ЧСР, Товариство прихильників Українського вільного університету в Празі, Легія українських націоналістів в Празі, Спілка українських інженерів та техніків в ЧСР, Організація українських націоналістів в Празі, Українське військово-науково товариство в Празі, Український науковий інститут в Празі, Музей-архів визвольної боротьби тощо. Деякі з названих організацій залишили після себе на стільки цікавий та цінний науково-історичний спадок, що над його вивченням працюватиме ще не одне покоління чеських та українських істориків. Метою моєї подорожі було відвідання тих місць, де колись зароджувалось, вирувало та припиняло свій шлях життя українського емігранта.

Міський цвинтар Літомишля
Міський цвинтар Літомишля

Першою зупинкою на моєму маршруті стало місто Літомишель (Litomy?l), що розташоване на трасі між містами Оломоуц (Olomouc) та Градец Краловий (Hradec Kr?lov?). Навіть серед дослідників української військової історії це місто малознане. Однак саме в Літомишлі прожив останніх 5 років свого молодого життя полковника Армії УНР Михайло Фролов. Персона полковника цікава і заслуговує на окрему згадку. Михайло Федорович Фролов народився 13 листопада 1897 р. в м. Новочеркаськ у родині донського козака, директора гімназії Федора Карповича Фролова (1865-1929 рр). Михайло Фролов закінчив гімназію та Новочеркаське військове училище. Брав участь у Першій світовій війні. З 1918 року служив у Збройних Силах Півдня Росії. Влітку — восени 1919 у складі 42-го Донського козачого полку брав участь у боях з червоними та українськими військами в Україні. На початку 1920 з групою білих військ на чолі з генералом П. Брєдовим вийшов з-під Одеси до Польщі. У квітні 1920 з частиною 42-го Донського козачого полку приєднався до Армії УНР, очолював 3-й Донський кінний полк Третьої Залізної Стрілецької дивізії Армії УНР. З 1922 жив на еміграції у Чехословаччині, видавав газети «Голос Казачества», «Казачий Голос», «Вольное Казачество – Вільне Козацтво», «Казачий Путь», «Пути Казачества». Був одним з ідеологів створення держави Козакія, мав високий авторитет як серед козацьких еміграційних громад, так і серед української еміграції. Помер від туберкульозу, похований на міському кладовищі Літомишля.

Табличка на вході до цвинтаря, м. Літомишель.
Табличка на вході до цвинтаря, м. Літомишель.

На в’їзді до Літомишля зупиняємось на автозаправці. Підходжу до трьох робітників та намагаюсь ламаною чеською довідатись де знаходиться міське кладовище. Робітники посміхаються та відповідають українською – з’ясувалось, що заробітчани з України. Прощаємось та рушаємо у вказаному напрямку. Минаємо великий спортивний комплекс, опиняємось у просторому дворі. На паркані табличка «M?stsk? h?bitov». Вхід до цвинтаря через невеличку хвіртку. Кладовище дуже доглянуте: немає а ні сміття, а ні потворних огорож біля кожної могили, як це часто можна бачити на українських цвинтарях. Всі доріжки між секторами мощені гранітною бруківкою. На центральній алеї стоїть інформаційний стенд. Підходимо ближче, читаємо: «Перелік видатних особистостей похованих на кладовищі». У переліку філософи, геологи, палеонтологи, спортсмени, науковці… сьомий у списку «Фролов Михайло Федорович, полковник, донський козак, командир 42-го Донського козацького полку, емігрант, боєць за самостійну Україну».

Інформаційний стенд на кладовищі м. Літомишля
Інформаційний стенд на кладовищі м. Літомишля

Могилу знаходимо не одразу, блукаємо між рядами… ось вона! Жива стіна з ялівцю відмежовує кілька старих могил від костелу святої Анни. На могилі великий грубо тесаний пісковик. У верхній частині пам’ятника хрест, під ним два герби: України і Великого Війська Донського. Нижче на великій плиті вирізьблено дві епітафії: українською та російськими мовами (в такий спосіб українська та донська громади віддали шану славетному старшині). Поки прибираємо на могилі до нас підходить наглядач кладовища і починає нам допомагати. Чоловік років 50-60, говорить лише чеською мовою. З його слів я зміг розібрати щось приблизно таке: «Ой, що ви! Не варто, пани! То моя робота, я зараз все приберу», – забирає з моїх рук сміття та зникає на кілька хвилин.

На могилі в полковника Армії УНР Михайла Фролова, м. Літомишель.
Василь Франківський, Павло Подобєд: на могилі в полковника Армії УНР Михайла Фролова, м. Літомишель.
Могила полковника Фролова
Могила полковника Фролова. З собою ми привезли український прапорець, який залишили на могилі полковника.

На диво, ледь не вперше за всю подорож, чоловік одразу ж впізнає в нас українців, а не росіян. Наглядач знає хто такий Фролов, і обіцяє познайомити з істориком, який написав про полковника книгу. Наглядач запрошує пройтись до міського архіву. В передчутті чогось недоброго питаю скільки коштуватиме знайомство з істориком. Співрозмовник запевняє, що хоче тільки допомогти і грошей не потребує. Я погоджуюсь і ми майже мовчки виходимо з кладовища та піднімаємось по схилу до центру міста.

В одній могилі з полковником Фроловим похований Андрій Муравко (15.10.1895, с. Грабівка Чернігівської губ. - 05.04.1970, м. Літомишель, Чехія) -  сотник (по артилерії) Армії УНР, інженер, приятель полковника Фролова. На еміграції в Чехословаччині з 1925 р., у Літомишлі з 1926 р. Автор надгробного пам’ятника на могилі М. Фролова. Завдяки допомозі мешканців Літомишля після Другої світової війни зміг уникнути арешту СМЕРШем. Останні роки свого життя доживав у Літомишлі на вулиці Леніна, 566.
В одній могилі з полковником Фроловим похований Андрій Муравко (15.10.1895, с. Грабівка Чернігівської губ. – 05.04.1970, м. Літомишель, Чехія) – сотник (по артилерії) Армії УНР, інженер, приятель полковника Фролова. На еміграції в Чехословаччині з 1925 р., у Літомишлі з 1926 р. Автор надгробного пам’ятника на могилі М. Фролова. Завдяки допомозі мешканців Літомишля після Другої світової війни зміг уникнути арешту СМЕРШем. Останні роки свого життя доживав у Літомишлі на вулиці Леніна, 566.
Могила полковника Фролова знаходиться під охороною Уряду Чехії.
Могила полковника Фролова знаходиться під охороною Уряду Чехії. Однак ланцюги між стовпами огорожі обірвані, а подекуди й зовсім зникли.

Дорогою чимало перехожих вітається з моїм попутником, тиснуть йому руку. Одразу видно, що наглядач цвинтаря – це людина поважна. Неподалік від старого замку розташований міський архів – будівля сучасна та нова. Наглядач впевнено натискає кнопку домофону, невдовзі чуємо гудіння електричного замка, двері відчиняються. Заходимо до середини. Як не дивно, але й тут усі вітаються з чоловіком у синьому комбінезоні. Ми не зупиняючись прямуємо на третій поверх до кабінету директора. Нарешті сам директор підказує нам де знайти пана Пакосту – автора книги про Михайла Фролова. Наглядач відводить мене до потрібного кабінету і прощається. Олдріх Пакоста запрошує всістися до зручного крісла, перед нами на робочому столі розкладені пожовклі аркуші старих документів. Я розповідаю про мету своєї поїздки, кажу, що подолав чималу відстань, аби навідатись до Фролова. На мій превеликий жаль пан Пакоста не володіє а ні українською, а ні англійською, а ні французькою, а ні польською чи російською мовами. Говоримо «на мигах». Зрештою науковець дарує мені свою книжечку «Donsky kozak Michail Fedorovic Frolov (1897 – 1930)». Зі свого боку я дарую автору поштову листівку із зображенням полковника Армії УНР Олександра Вишнівського. На тому й прощаємось. Довгими коридорами мене виводять з трьохповерхової будівлі архіву. Озираюсь на всі боки і розумію, що чеські та українські архіви існують у різних століттях. Чеський архів схожий на космічний корабель: ультрасучасний ліфт, всюди ремонт та чистота наче в операційній, у кабінетах стоять широкоформатні сканери та ціла низка пристроїв призначення яких важко збагнути. Згадую українські архіви… виходжу на двір. Наглядач цвинтар зник, а я сів до машини і ми рушили в бік Подєбрад.

Медальйон зі світлиною М. Фролова на надгробку
Медальйон зі світлиною М. Фролова на надгробку

Українська господарська академія (УГА) виникла у травні 1922 року та проіснувала до 1935 року. Академія готувала інженерів на трьох факультетах:
• аґрономічно-лісовий (відділи — аґрономічний і лісовий);
• інженерний (відділи — хіміко-технологічний і гідротехнічний);
• економіко-кооперативний (відділи — економічний з численними підвідділами, кооперативнй та статистичний).

Загалом було прийнято до УГА 786 студентів (найбільше їх було у 1926-27 рр. — 613), з яких закінчило навчання зі званням інженер 569 осіб (більшість з них пізніше працювала за своїм фахом на західних українських землях): агрономів — 125, лісовиків — 92, хіміків-технологів — 58, гідротехніків та економістів-кооператорів — 167; до 1926-27 рр. більшість з них мала стипендії від чехословацького уряду. Крім українців (до 1926-27 рр. майже винятково з української еміграції) навчалися в УГА невелика кількість студентів інших національностей, головним чином білорусів. Студенти були організовані в більшості в Українській академічній громаді і Громаді студентів УГА. Щонайменше 350 випускників Української господарської академії були вояками Армії УНР, причому майже 300 з них — старшинами, а один (Олекса Алмазов) — навіть генералом (підраховано за списками випускників, вміщеними у монографії С. Наріжного «Українська еміграція» (Прага, 1942). Зараз у замку знаходяться театр, музей, Інститут професійної та мовної підготовки Карлового університету.

Подєбрадський замок (тут розташовувалась Українська господарська академія), вхідна брама.
Подєбрадський замок (тут розташовувалась Українська господарська академія), вхідна брама.
Подєбрадський замок
Подєбрадський замок
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.
Подєбрадський замок, внутрішній двір.

До Подєбрад приїхали ввечері. Знайшли замок у якому колись розміщувалась УГА. Біля вхідної брами стоїть інформаційний стенд на якому вміщена вся багатовікова історія Подєбрадського замку… і ні слова про академію. Разом з дружиною починаємо розпитувати в перехожих, охоронців та адмінперсоналу чи чули вони про Українську господарську академію. Лише одна пані (працівниця кав’ярні) відповіла ствердно. До настання темряви встигаємо обійти внутрішній двір замку і переконатися, що будь-які згадки про українську історію цього місця відсутні. Однак присутня неймовірна енергетика – принаймні мені весь час здавалось, що десь поруч ходить генерал Алмазов. На жаль, ми так і не встигли відвідати цвинтар у Подєбрадах – на дворі було вже дуже темно. Вирушаємо до Праги.

Головною точкою «української Праги» є Ольшанський цвинтар – найбільше кладовище столиці, що має понад 2 мільйони поховань. Кладовище було засноване в межах старого поселення Ольшани, відомого ще з кінця XVII століття. Власники Ольшанського маєтку продали місту частину своїх земель для захоронення померлих від чуми. Коли у 1787 р. імператор Йосип II заборонив поховання при костьолах в межах міста, приміське Ольшанське кладовище, за рішенням міської влади, стало центральним для всієї правобережної частини Праги. Завдяки клопотанням настоятеля церкви Святого Миколая (на Старомістській площі) протоієрея Миколи Рижкова в 1905 р. міська влада виділила на цвинтарі ділянку під потреби православних. У наступному році з ліквідованого Карлінского військового кладовища сюди були перенесені рештки 45-ти російських офіцерів, які померли в Празі “від отриманих ними ран в битві під Дрезденом і Кульмом в серпні місяці 1813 року”. З напливом до Чехословаччини російських, українських та білоруських політемігрантів у 1923 і 1927 рр. були виділені додаткові ділянки для потреб православних на Ольшанському цвинтарі. Емігранти створили православне «Успенське братство», яке мало на меті «забезпечити поховання православних громадян та догляд за їх могилами». Ще у 1921 р. православні втратили приміщення для богослужінь (зала була передана для потреб цивільних поховальних обрядів) – постала гостра потреба у будівництві власного храму. У 1924 р., за щедрої підтримки прем’єр-міністра першого чехословацького уряду Карела Крамаржа, новозбудований храм було освячено.

Під храмом, у підвальному поверсі, знаходиться крипта мучениці Софії, де покояться тлінні рештки творців храму та багатьох відомих людей. Серед них – Карел Крамарж з дружиною, академік Н. П. Кондаков, директор Донського кадетського корпусу генерал Т. А. Сємєрнін, генерали С. А. Воронін, Н. Н. Шиллінг, професори: С. С. Груздев, Ф. А. Щербина, інженер Н. Н. Іпатій. З особливою урочистістю в 1920-і рр. до крипти перенесли останки сербських воїнів, загиблих в Першу світову війну. Їх могили знаходяться обабіч входу до крипти. У 1935 р. на згадку про загиблого в Марселі від рук усташів короля Югославії Олександра I в крипті була встановлена меморіальна плита у вигляді білого хреста. З усіх боків храм оточений православною ділянкою, благоустрій якої був одним із завдань Успенського братства. З 1951 р. храм підпорядковується Православній церкві Чехії та Словаччини. Богослужіння відбуваються церковнослов’янською мовою, мова проповіді – російська. Більшість парафіян (2/3 від загальної кількості) – українці. Настоятель храму серб.

Торговельні ятки біля кладовища
Торговельні ятки біля кладовища

Виходжу зі станції метро «Желівскєго» та прямую до цвинтарної брами. Запитую в охоронця про місцезнаходження адміністрації – він скеровує мене у потрібному напрямку (будівля в лівому крилі центральної брами). Досить просторе приміщення поділене навпіл великою скляною стіною з трьома віконечками (нагадало залізничні каси). Підходжу до одного з них і починаю говорити англійською. Мене просять почекати – кличуть працівницю, яка володіє англійською мовою. Пояснюю, що я дослідник військової історії з України, приїхав до Праги аби відшукати кілька могил українських старшин. Мене питають чи являюсь я родичем для розшукуваних вояків. Кажу, що шукаю ці могили – бо мова йде про українських національних героїв. Пані одразу набуває поважного вигляду, погоджується, що справа важлива і просить подати перелік імен. Подаю перелік на кирилиці з дюжини імен, який, очевидно, не підходить. Просять скоротити до кількох імен і транслітерувати. Виконую прохання. З шести поданих мною імен: Арсен Чернявський (+ 04.10.1944), Юрій Дараган (+ 17.03.1926), Микола Ходорович (+ 21.07.1936), Дмитро Ігнатенко (+ 20.06.1928), Михайло Сидорянський (Палій-Сидорянський) (+ 19.06.1936), Микола Тобілевич (+ 01.1964) вдається знайти через базу даних лише дві могили. Процедура досить тривала – адміністратор намагається підібрати всі можливі варіанти транслітерації українського прізвища. Зрештою для мене роздруковують план-схему кладовища та витяг з реєстру поховань. Пані пояснює, що ім’я Mykola Czernyawskyi у базі даних відсутнє. Натомість є ?ejnovskij Arsen. Також пощастило відшукати у реєстрі ім’я Tobilevi? Mikul??. Дякую за допомогу, забираю з собою всі роздруківки та рушаю на двір.

Мені потрібно перейти на іншу частину кладовища, що розташована через дорогу від вулиці Желівскєго. Довго блукаю і зрештою повертаюсь до головної брами (звідки починав свої пошуки), питаю допомоги в перехожих і з другої спроби потрапляю до потрібного мені сектору. При вході на цвинтар спостерігаю цілий ярмарок: безліч продавців пропонують різного роду свічки, лампади, пасхальні яйця та якісь незрозумілі для мене різнокольорові стрічки. Купую дві лампади ціною по 9 крон кожна та заходжу на цвинтар. Крокую центральною алеєю, вдалині бачу православний храм. Поруч зі мною йде група студентів (чехів), викладач їм читає лекцію, проте цікаво далеко не всім. Зупиняюсь біля входу до церкви, однак вирішую зайти пізніше позаяк студенти обступили споруду з усіх боків і до дверей не пробратися. Дивлюсь на план-схему цвинтаря, який мені роздрукували в адміністрації, та визначаю місцезнаходження потрібного мені сектору. Спершу починаю прогулюватись між рядами могил, однак невдовзі вирішую повернутися на початок. Вертаюсь і розпочинаю систематично знимкувати кожне поховання, переходячи від могили до могили. Найбільш «багатим» на українців виявився 18 сектор. Однак і тут поруч з вояками Армії УНР, українськими поетами, письменниками та професорами лежать білоемігранти. «Як воно – бути похованим поруч із запеклими ворогами?», – міркую я собі. Загалом співвідношення українських могил до російських приблизно 1:4. Могили є різні – одні доглянуті, інші явно забуті. До речі, у Чехії, як і в багатьох інших європейських країнах, місце поховання слід оплачувати. За несплату могилу ліквідовують і на її місці ховають іншу особу. Оплата одного місця поховання здійснюється терміном на 10 років і на Ольшанському цвинтарі коштує від 7 500 до 8 000 чеських крон. Чимало могил видатних українців в Чехії, і не лише в цій країні, були втрачені через несплату. Однак це вже інша історія…


Виходжу з цвинтаря, озираюсь назад. За кілька днів я повернусь до Києва. Ті, хто вже ніколи не вийдуть за ольшанську браму також мріяли про повернення до дому. Якщо потрапити до України героям так і не судилось – то нехай українці будуть гідними тих, хто помер, але не зрадив України.

Павло Подобєд

Схожі Новини
  • 19 Вересня 2017
  • 73
  • Прокоментуй!
Вшануємо героїв Зимового походу!

Благодійний фонд «Героїка» одержав дозвіл на встановлення пам’ятного знаку «Землякам ...

детальніше
  • 19 Вересня 2017
  • 18
  • Прокоментуй!
Пам’ятник “Кримчанам, загиблим у боях за єдність України”

Об’єкт: Пам’ятник “Кримчанам, загиблим у боях за єдність України”. Місце розташування: неподалік від ...

детальніше
  • 13 Вересня 2017
  • 55
  • Прокоментуй!
Шукаємо волонтерів для роботи в архіві

З метою виявлення раніше невідомих поховань вояків Армії УНР, “Героїка” ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.