Говорячи про видатних херсонців, нині чомусь прийнято згадувати лише тих, кого офіційно „наділила” цим правом російсько-імперська та радянська ідеологія. Проте вже майже 20 років існує незалежна Україна і, здавалося б, варто було б звернути увагу й на постаті тих, пам’ять про кого впродовж тривалого часу намагалися стерти зі свідомості українців. Про тих, хто в минулі часи присвятив своє життя служінню ідеї незалежної української держави і завдяки яким ця ідея була втілена в життя. Однією з таких постатей є постать Андрія Михайловича Грабенка (літературний псевдонім – Андрій Конощенко), мова про якого піде далі.

Зі спогадів іншого видатного херсонця, державного діяча, полковника Армії УНР, В.Кедровського, Андрій Михайлович Грабенко належав до когорти тих, що працювали методично, вперто, плодюче на рідній ниві, але без галасу та інших „атрибутів”, які з’явилися пізніше в українському житті. „Свою величезну й позитивну працю вони провадили без гопаків, без вареників, українських пирогів чи голубців, без вишивок і стрічок, що мало б назовні показувати їх українство. Вони не кричали на все горло і на всіх перехрестях, що вони – українські патріоти, націоналісти, українські діячі й т.п., що ми тепер так часто чуємо від деяких наших патріотів. Вони не домагалися признання, нагороди або заплати за свою патріотичну роботу. Вони були немов ті плугатарі, що глибоко й старанно орали національну ниву та засівали її зерном, з якого мала вирости прекрасна, обновлена українська нація” – згадував у своїх мемуарах В.Кедровський.

Народився Андрій Михайлович Грабенко 13 жовтня 1857 року на хуторі Обознівка (нині село в Кіровоградській області). Навчався в Петербурзькому гірничому інституті. А.Грабенко належав до гуртка українофілів, що зародився й провадив свою роботу в Єлисаветграді (сучасний Кіровоград) тодішньої Херсонської губернії. Під впливом цього гуртка учительський з’їзд в 1881 році на Херсонщині ухвалив вести агітацію за те, щоб у народних школах дітей вчили в рідній мові (українській). Ця постанова дуже схвилювала владу й змусила її пильніше слідкувати за діяльністю „хохломанів”. Внаслідок ліквідації царською владою елисаветградського гуртка в середині 1880-х років А.Грабенко був вимушений перебратися до Херсона. Про ці події він згадував так: „Ми з товаришами-статистиками „волею судеб” опинилися в Херсоні, в місті-закутку, що в ті часи вважали його урядові чинники за місце заслання. Витребувала нас туди губерніяльна земська управа після того, як в Єлисаветі розпочали жандарми „дело о тайном сообществе”, що мало на меті „в более отдальоннем будущем, путьом распроотраненія дозволених цензурою малоросійских сочіненій, ніспроверґнуть существующий порядок”.

Після переїзду до Херсона А.Грабенко оселився в будинку по вул. Малоросійській (нині вул. Українська, 9). Працював секретарем в Земській управі міста, редагував земський „Збірник”. Як пізніше згадував В.Кедровський, у Херсонському губерніяльному земстві називали А.Грабенка „ходячою енциклопедією”, бо мав він надзвичайну пам’ять. На річних зборах „гласних” А. Грабенко, хоч службовці земства ніякого голосу на таких зборах не мали, завжди був неофіційним дорадником, до думки якого всі прислухалися. Довголітня праця А.М. Грабенка в земстві полишила глибокий творчий слід на полі поширення та вдосконалення агрономії, медицини, ветеринарії, шкільництва, будівництва шляхів і т. д. Не було ні одної галузі земської праці, на який не відбилося б фахове знання А.М. Грабенка.

Губерніальне місто Херсон кілька разів вибирало А.М. Грабенка своїм посадником, але кожного разу міністр внутрішніх справ не затверджував його на тому пості, як „політично неблагонадійного”. Лише після революції 1917 року Андрія Михайловича з ентузіазмом обрано на голову Губерніальної Земської Управи – найпочеснішу посаду, яку лише могли виборці йому дати. Цю посаду Андрій Михайлович прийняв як тяжкий обов’язок, бо волів лишатися секретарем, фактичним керівником без титулів і почестей.

Своєю працею в земстві Андрій Михайлович, разом з іншими членами українського гуртка, дуже багато зробив для піднесення української справи в губернії. Так, наприклад, за їх порадами всі повітові земства, разом з губерніальним, у різних роках прийняли постанови домагатися перед урядом, щоб в народних школах Херсонської губернії навчання провадилося українською мовою. Подібні постанови на початку 1890-их років прийнято в інших містах Херсонщини, і, навіть одеська міська дума ухвалила, щоб на передмістях Одеси навчання в народних школах провадилося обов’язково в „материнській мові”. Всі народні бібліотеки й багато шкільних підручників мали „дозволені цензурою” українські книжки.

Своє становище секретаря Андрій Михайлович вживав на те, щоб якнайбільше посад у земстві обсадити свідомими українцями. Тому на з’їздах статистиків або завідувачів шкільних відділів земств або ветеринарних лікарів чи агрономів можна було чути українську мову, коли не на офіційних засіданнях, то на приватних нарадах або в приятельських розмовах.

В 1917 році, коли в Києві Центральною Радою було утворено уряд, Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком, А.Грабенка було висунуто на посаду керівника Відділу земських та міських самоврядувань при Секретаріаті внутрішніх справ. Проте сам Андрій Михайлович від такої посади відмовився, посилаючись на свій вік.

Коли в 1922 році в Херсоні починає діяти Українська Автокефальна Православна Церква, то А.Грабенко стає активним парафіянином та, за переказами, добирає старовинні українські духовні розспіви для хору служби Божої в Xpaмi св. мучениці цариці Олександри.

Андрій Михайлович Грабенко також відомий як художник-аматор, любив малювати краєвиди Херсонщини, він – один iз організаторів виставок Херсонського товариства любителів образотворчого мистецтва. У 1927 році обраний членом Етнографічної комісії АН УРСР. На Київщині, Полтавщині та Херсонщині записав близько тисячі народних пісень, котрі опубліковані в його збірках „Українські пісні” (1900) та „Українські пісні з нотами” (1907-1909). Був добре знайомий з I.К. Карпенком-Карим та М.В. Лисенком.

Зі слів сучасників, зовнішній вигляд Андрія Михайловича був ніби втіленням образу Тараса Шевченка. Але сам Андрій Михайлович такої схожості ніби й не помічав.

Під час репресій патріотична діяльність А.Грабенка не могла пройти поза увагою каральних органів, викликали його на допити по сфабрикованій cпpaвi Спілки Визволення України у 1929 році разом з М.Чернявським. Літнього хворого чоловіка виселили у господарську будівлю поруч iз домом (нині вул. Українська, 7а).

За свідченням, у 1932 році за його заповітом, Андрій Грабенко (Конощенко) був похований на міському цвинтарі при дорозі напроти вирощеного ним чудового саду, що колись милував око херсонців по вул. Українській. На жаль, немає вже саду i ця частина кладовища, де покоївся прах видатного нашого земляка, забудована.

На жаль, нинішня міська влада продовжує цинічно ігнорувати пам’ять про видатних українців минулого. Тому єдиним, що залишається робити сучасним українцям у такій ситуації, це самостійно вшановувати пам’ять минулих поколінь. Так, силами Херсонської міської організації Спілки української молоді в Україні було виготовлено меморіальну дошку на честь А.М.Грабенка (Конощенка), яку планується встановити за місцем його проживання, на фасаді будинку по вул. Українській.

Український Херсон