Дня 16 травня ц. р. відбулися четверті з черги Загальні Збори Т-ва Охорони Воєнних Могил. Статут Т-ва затвердило Львівське Воєвідство після довших заходів, рескриптом з дня 25 березня 1927 р., і в томуж році почалась його діяльність.

За короткий розмірно час, бо за неповних три роки, Т-во зробило чимало. Діяльність його помітна була своїм розмахом, зокрема в перших роках. Зазиви, комунікати, заходи, у всяких справах перед владою, звязки з провінціальними осередками, які підсилювано не лиш потрібними плянами, інформаціями, порадами, а в деяких випадках і грошем. –

Вислід: закріплення і зареєстровання кількох тисячів могил, построєння в майже кожнім більш-менш рухливім центрі краю – як не памятника – то хреста, пропам’ятних таблиць і тд. –

Ряди співпрацівників, звичайних членів та членів опікунів, більшали з дня на день. Опіка над могилами стала найпопулярнішою справою в краю.

Основано 27 Філій (Львів, Станиславів, Тернопіль, Рогатин, Перемишль, Чортків, Белз, Бучач, Сколє, Угнів, Краків, Рава Р., Ходорів, Поморяни, Яворів, Підгайці, Теребовля, Зборів, Бережани, Жовква, Стрий, Калуш, Надвірна, Комарно, Базар, Цебрів, Кути к. Золочева).

Кожна з них зареєструвала у своїм окрузі могили поляглих, що найменше упорядкувала могили у свойому осідку та перебрала їх дальшу опіку на себе. Рухливіщі центри (Станиславів, Тернопіль, Чортків, Бережани, Рава Руська) доконали поважних праць, на цвинтарах поставили трівкі памятники та оборудували воєн. цвинтарики. –

Матірне Т-во у Львові числило 738 реєстрованих членів, 521 членів-Добродіїв. –

Та минула осінь перервала дальшу працю. Залишились нездійсненими всі намічені пляни на 1930 р. Замісць приготувань до будови каплички на Маківці, до яких з таким захопленням поставились громадяни Скільщини та філія в Сколім, витрачено чимало енерґії для здержання наказаної вже владою ексгумації гробів на Маківці.

Внівець обернулись також і пляни будови такої каплиці на Лисоні під Бережанами. Притихли Підгайці з поладнанням справи Семиковецької могили. Річ ясна, що не лиш акція, але й Матірне Т-во омертвіло з цього приводу, цікавлячись більше тим, скільки і які могили зацілили, як продовжуванням будь-якої праці.

Безсилля рухливіших працівників на провінції у звязку з осінніми подіями, та неспосібність до праці осередків в краю, не давали змоги продовжувати якунебудь діяльність Матір. Товариству.

Для порівняння таких два роки: як виказує протокол, вислано у 1928 р. писем 343, а у 1930 р. лише – 139.

Про зміст цієї кореспонденції радше й не згадувати. Проте Виділ Матірного Товариства не сидів із заложеними руками. Маючи на увазі добро справи, піддержував як міг, звязки з філіями. Шана для полеглих, зберігання історичної традиції, пієтизм до воєнних могилок, яким до глибини душі пройняті всі культурні народи – не могли обмежуватись у нас на те, що – мовляв, «небіщикам кромі молитви більше нічого не потрібно»!…

В ім’я обовязку, в імя народньої чести, в імя хочаби культурности – культ для поляглих не міг залишитись байдужим для громадянства.

Могили поляглих шанують скрізь, по цілому світі. І найбільші вороги колишні віддають шану та клонять голови перед тінями тих, що життя своє віддали за справу. А свої рідні?

Зелені Свята повинні бути товчком до обнови праці у тих центрах, в яких вона припинилась і з тим проханням звернулося Матірне Товариство до своїх членів, співпрацівників та людей доброї волі.

Журнал “Літопис Червоної Калини”, 1931 р., ч. 6

“Героїка” висловлює подяку панові Дмитру Драганову за допомогу в наборі спогадів.