24 втілених проекти
НАЗАД
  • 26 Травня 2013
  • 30
  • Прокоментуй!
Публікації
Симонові дні в Українській Станиці
Головний Отаман Армії УНР С. Петлюра
Головний Отаман Армії УНР С. Петлюра

25 і 27 травня українська еміґрація з цілого калішського осередку обходила дні другої річниці смерти С. Петлюри. Провідну ролю в урядженні обходин взяв на себе міжорґанізаційний комітет по увіковіченню памяти С. Петлюри, який завчасно на загальних зборах своїх намітив програму обходин, що й доручив перевести Раді Комітету.

Здідно з тією програмою в день 25 травня в станичній церкві відправлено було заупокійну літурґію й панахиду по С. Петлюрі й всім, що життя своє положили на вівтарь Батьківщини.

Простора церква станична повна була молячихся, не дивлячись на будній робочий день й безперестанний сильний дощ. Перед вівтарем, як сторожі на варті, стояли стяги бойові, свідки нашої слави недавньої, та прапори орґанізацій. Їхня присутність надавала моментові поваги, змістовности, красоти і величі.

27 травня видбулися надзвичайні загальні збори української еміґрації для вшанування памяти Великої Людини. На призначену годину наповнилась заля станичного театру українськими еміґрантами, колишніми соратниками покійного Головного Отамана. За президіяльним столом, повитим в жалобу, займають місця ґенерал Загродський, професор Андрієвський, полковник Садовський, підполковник Харитоненко й адм. хорунжий Кривошия — члени Ради Міжорґанізаційного Комітету.

Голова Комітету полковник Садовський відчиняє збори, слідом за чим відкривається завіса й перед зібраними повстає величава картина.

Велика українська хата, обвішана килимами; на килимах старовинна козацька зброя, перначі, булави, та ріжний посуд запорожський; зі стін глядять славні гетьмани українські, посеред них пророк Тарас Шевченко. На середині хати на високому пєдесталі стоїть погруддя Головного Отамана С. Петлюри, роботи нашого молодого, багато обіцяючого різбаря Сергія Литвиненка. Під ним дуже гарний олійний портрет Отаманів. Погруддя і портрет убрані вінками з живих квітів, а все це разом повили військові стяги і прапори орґанізацій.ьПо обох боках погруддя став хор станичний, що виконав „Заповіт” Шевченків.

Після співу слово мав представник Товариства б. вояків Армії У. Н. Р. підполковник Середа. Він згадував військові наради вищого командного складу в Жмеринці й Проскурові в кінці жовтня й на початку листопада 1919 року, що відбувалися під головуванням покійного Головного Отамана.

Згадав Його слова з отих нарад святі, правдиві:„Те, що на зовнішньому фронті очікують може нас лихі несподіванки — ще півгоря. Зле для нас і траґичне —наші непорозуміння і наші сварки, які творять новий фронт внутрішний”. Навівши ці слова зазначив, що фронт внутрішній не зліквідований й по-нині, що заповіти Вождя, який під час всього життя прагнув і закликав до єдности і згоди, не дооцінювались нами за Його життя, не дооцінюються й нині.

В кінці промовець закликав до єдности, до згоди, до спільної позитивної праці, кажучи, що то буде найкращим й найціннішим вінком на могилу передчасну С. Петлюри, що кровию своєю святою окропив волю українського народу.

Після п. Середи деклямував учень станичної ґимназії Кость Стецюренко.

За ним промовляла голова Калішської Громади Союза Українок – Еміґранток в Польщі пані Квітко, яка гарно, по жіночому тепло, змалювала ряд образків, зачинаючи з року 1906 й кінчаючи часом інтернування нашого в Ланцуті, в яких С. Петлюра виявлявся безкомпромісовим борцем за українську незалежну державу.

По цій промові станичний хор виконав: „Козака несуть”і „Журавлі”, а п. Кость-Костенко продеклямував власного утвору вірша, присвяченого памяти Вождя.

Останньою точкою порядку дня зборів була промова профессора Андрієвського, яка в скороченню голосила приблизно так: —

Коли особа Петлюри стала вже історичною, то ми можемо Його величаву постать оцінювати з двох точок погляду.

Як патріота українського, що дав нам приклад, гідний наслідування, і як історичного діяча, що прислужився нашій Батьківщині і цілому світові.

Як український патріот — він заслужив собі на те імя, бо ціле життя присвятив служенню Україні, починаючи зі шкільної лави в Полтавській Семинарії, продовжуючи свою діяльність на еміґрації в Чернівцях і Львові, в Петербурзі підчас 1-ої Державної Думи, в Москві, як редактор „Украинской Жизни“, на фронті, як орґанізатор українського військового руху, пізніще як перший орґанізатор українського війська в Українськім Військовім Комітеті, нарешті як Вождь Української Армії і Голова Української Директорії і Держави Української.

Історичні заслуги Його для українського народу полягають в тім, що Він одинокий послідовно й до кінця боровся за ідею української державної незалежности і за ту ідею зложив свою голову.

Історія Йому судила долю Кемаля-Баші, або маршала Пілсудського і не Його вина, коли він не осягнув тих задань, як ті оба згадані державні мужі, бо мав при собі тільки купку відданих ідеї робітників, що разом із ним пішла аж на еміґрацію. Не Його вина, що замісць української нації він мав перед собою більш або менш радикальну малоросійську інтеліґенцію, а замісць народу — пролєтаріїв, крестян, мужиків та мужичков.

Його доля траґична й парадоксальна, як доля цілого нашого народу: борючися за демократичні принціпи й за демократію, він мав собі подяку від московської демократії в особі російських комунистів, від демократії жидівської — від Шварцбарда, а від української — від Винниченка, Порша та йому подібних.

Натомісць, найбільше щиро, вірою і правдою служили Йому і Його справі ґраф Тишкевич і князь Токаржевський, а останньому належить і перша й найліпша біоґрафія Головного Отамана.

Офіційна Європа, що тепер засідає по Женевах з червоними хижаками, знає, яку прислугу зробив їй Головний Отаман: в 1920 році голова Мадярської держави адмірал Ґорті дякував Йому за те, що він із купкою своїх ґероїв спасли Європу від другої навали сучасних моголів, і не дурно французький приятель нашого народу і Головного Отамана Петлюри — Крізенуа, назвав Його великим чоловіком, бо він служив справі, яка вічно лишиться по нім.

Траґична доля спіткала Його, і бойові прапори, що мали би Його вітати в столиці самостійної України, тепер тут на еміґрації прикривають Його посмертний бюст. Але ми віримо, що вже недалеким є той час, що ці прапори знову замають у Київі, і тоді відновлена і вільна українська земля руками вільних заступників нації української поставить у своїй столиці памятник творцеві держави і державної традиції української, а на тому памятникові напише: — Симонові Петлюрі — Вільна У країна.

Закінчено збори відспіванням хором і всіма присутніми на зборах національного гімну „Ще не вмерла Україна”.

Під час зборів до президії їх передано листівку інваліда, поручника Максима Ломоноса такого змісту:

„У день 2-ої річниці мученицької смерти національного ґероя і борця Головного Отамана С. Петлюри, я на колінах стоючи, Всевишнього благаю про спокій душі Його. Всіх присутніх на панахиді в цей день у церкві Св. Покрови вітаю. Національність свою до кінця зберегти бажаю, щоб нащадкам своїм передати — тоді покоління прийдешнє дійде до святої мети”. С.

Журнал “Табор”, 1928 р., V, ч.7

 

“Героїка” висловлює подяку пану Віктору Зайченку за допомогу в наборі спогадів.

Схожі Новини
  • 14 Грудня 2017
  • 6
  • Прокоментуй!
Зустріч у Нью-Йорку

Запрошуємо українців Нью-Йорку відвідати зустріч із головою правління благодійного фонду “Героїка” ...

детальніше
  • 9 Грудня 2017
  • 211
  • Прокоментуй!
The Pavlo Polubotok Military Club and Ukrainization in the Russian Army

Presentation by the chair (Pavlo Podobied) of the charity foundation ...

детальніше
  • 8 Грудня 2017
  • 33
  • Прокоментуй!
Лекція: “100 років незалежності: як склались долі вояків Армії УНР?”

До уваги українців у штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Зарошуємо відвідати ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.