24 втілених проектів
НАЗАД
  • 22 Травня 2013
  • 14
  • Прокоментуй!
Публікації
Святкування 11-ї річниці відродження Української Збройної сили
Полковник Василь Чабанівський. Світлина 1937 р.
Полковник Василь Чабанівський. Світлина 1937 р.

22-го травня б. р. українське вояцтво, що яко політичні еміґранти перебуває в однім із еміґраційних осередків (Українська Станиця при м. Каліші), урочисто святкувало 11 річницю від того незабутнього менту, коли після тяжких віків неволі над землею нашою засяяло сонце волі і почала воскресати збройна сила нашого народу.

20-го травня після літурґії в станичній козацькій церкві було відправлено урочистий молебінь та проголошено „Вічну память” поляглим борцям за волю і державність України.

22 го травня о год. 8? вечера було влаштовано в салі станичного театру врочисту академію, на яку прибуло вояцтво Станиці, м. Каліша та його околиць, як рівнож і представники польського громадянства. Перед відкриттям академії член Управи Товариства вояків Армії У. Н. Р. полковник Чабанівський, вітаючи присутніх зі святом, згадав про тих, хто пролив кров офірну на вівтарь Батьківщини і запропонував виголосити їм „Вічную память”. Присутні вшановують память поляглих вставанням… на салі запанувала повна тиша, а зі сцени полилися зворушливотужні звуки „Вічної памяти”. Коли стих останній акорд, полковник Чабанівський проголошує здравицю тим, що твердо й непохитно стоять і досі за незалежність свого краю: „Слава вояцтву, слава Голові держави нашої Головному Отаманові війська її А. Лівицькому”! Присутні ентузіястично підхоплюють гучне „Слава” і урочисто гремлять могучі, бадьорі звуки: „Ще не вмерла Україна”.

Коли хвиля загального піднесення стихла, секретар Управи Товариства підполковник М. Середа виголошує реферат – спогад про творення одної з перших українських бойових одиниць, 1-го Українського корпуса. В коротких, але повних глибокого змісту словах, підполк. Середа знайомить присутніх з труднощами, які треба було поборювати тим, що взяли на себе велику місію – заложити трівкі підвалини могутньої української військової сили. Тяжке це було завдання, бо час творення нашої збройної сили припав на мент повної дезорґанізованости в бойових частинах був. російської армії. Тяжко було усвідомлювати вояцтво в необхідности орґанізації українських бойових частин для захисту національних прав і волі. З одного боку перешкоджала большевицька аґітація, яка старалася опанувати думками вояцтва, знесиленого в довгій боротьбі. Лише незломна воля кращих представників українського старшинства привела до того, що початок був заснований на тривкім ґрунті. Впали перші святі жертви, і кров їхня була тим цементом, який злютував підвалини української військової орґанізації. Незломна воля і непохитне прямування до осягнення покладених завдань зробили своє, і молода українська армія своєю кровю підписала непохитне бажання українського народу видертися з під московської кормиги і „всеросійської” опіки.

Промовець закінчує свої спогади чулим словом, зверненим до памяти тих, що склали своє життя за Батьківщину, як і до тих, які тут на еміґрації не схиляють своїх голів перед ворогом та чекають слушного менту, коли Батьківщина покличе їх у останній, переможний бій. Лише той, хто витримає в запеклій боротьбі, хто не вкриє соромом рідних стягів і меч свій освятить у ворожій крові, той сміливо може дивитись у вічі майбутньому, той лише може бути певним, що він має право гордо носити імя справжнього сина своєї страдниці – Батьківщини.

Шановного промовця присутні винагороджуюють довгими і гучними оплесками.

Після цього тогорічний матурант станичної ґимназії С. Кость-Костенко виголошує власний твір, присвячений борцям за волю і державність, п. н. „Шлях велетнів”.

Станичний національний хор під орудою пана Бабиченка виконує низку пісень.

Свято і академія закінчується декламаціями учеників станичної ґимназії.

В цім святкуванні українське вояцтво на еміґрації виявило, як і завше, непереможну волю до боротьби, бо лише меч може вибороти Україні право на майбутнє. Воно не складе зброї, доки хоч один ворог буде плюгавити обличчя землі української, доки московський хам буде топтати її своїм брудним личаком. Єдина думка, єдине бажання злютовує шереги нашого вояцтва: „боротьба до переможного кінця”. Жадні компроміси не можуть мати місця там, де рішається доля нашого народу. Питання завтрішнього дня – це рішуча і вперта боротьба за національні ідеали. Шлях, яким прямувало й буде прямувати наше вояцтво, провадить через кров і труди туди, де ясніє в захмареній далечині світло нашого великого майбутнього.

В наших змаганнях за прийдешний день на наших прапорах завше буде ясніти святий девіз „смерть, або Вільна Україна”.

Хай же це святкування вселить в наші серця ще більшу запеклість і завзяття. З вірою в нашу перемогу всі до праці над торуванням шляху до кінцевої мети!

 

С. Кость-Костенко, журнал “Табор”, 1928 р., V, ч.7

 

“Героїка” висловлює подяку пані Любі Сущ за допомогу в наборі спогадів.

Схожі Новини
  • 23 Жовтня 2017
  • 68
  • Прокоментуй!
Мітинг у Боярці з нагоди Дня Соборності

21.01.2016 У неділю, 24 січня, о 13:00 у Боярці на Меморіалі ...

детальніше
  • 19 Вересня 2017
  • 1458
  • Прокоментуй!
Вшануємо героїв Зимового походу!

Благодійний фонд «Героїка» одержав дозвіл на встановлення пам’ятного знаку «Землякам ...

детальніше
  • 13 Вересня 2017
  • 255
  • Прокоментуй!
Шукаємо волонтерів для роботи в архіві

З метою виявлення раніше невідомих поховань вояків Армії УНР, “Героїка” ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.