Час, сучасне лихоліття та пізніші події затерли вражіння страшної вістки, котра своїм траґізмом виринула серед цілого жаху розвалу нашого фронту в половині 1919. р. Була це вістка про загибіль державного секретаря Михайла Мартинця та його 4 співробітників.

Сьогодні на хресті цинкова табличка з вибитим дрібонькими буквами написом: «Тут спочиває Всеволод Ріпецький, уродж. 1895., згинув 1919». І ні згадки немає, що в тій самій могилі спочиває вічним сном М. Мартинець. Якась добра душа з сусіднього села присилає на Зелені Свята вінки та каже доглядати могили, а місцеве населення ледви знає, які цінні тлінні останки зберігає їх цвинтар.

І тому є невідкличним наказом для Товариства Охорони Воєнних Могил занятися цією забутою, найважнішою на нашій землі могилою. Треба найперше поставити відповідну таблицю на хресті, а там і побудувати могилу та хрест так, як цього вимагає память великих днів і національна честь. А могила повинна стати місцем паломництва для українського громадянства, а головно його молоді.

Найкраще булоби при моральній допомозі рідні бл.п. М. Мартинця перенести його тлінні останки до Калуша, де тамошня філія Товариства Охорони Воєнних Могил моглаби відповідно могилою заопікуватися та куди комунікація для паломництва є далеко лекша.

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1930 р., ч. 9

“Героїка” висловлює подяку пані Юлії за допомогу в наборі спогадів.