Публікації

Що спільного між херсонцями та мазепинцями?

Реконструкція. Кіннотник Армії УНР. Світлина надана клубом військово-історичної реконструкції "Чота пішої розвідки 3-ї Залізної дивізії Армії УНР".

Протягом майже ста років доля цілої низки видатних херсонців залишалась поза увагою істориків та широких кіл громадськості. Спершу більшовики витравлювали з суспільної пам’яті всі спомини про «неправильних херсонців», одна згадка про яких ламала ретельно вибудувану окупантами модель історіографії. Згодом, вже у 1991 році, коли червона імперія пішла у небуття, одне за одним до міста на Дніпрі почали «повертатись» стерті з людської пам’яті імена: Алмазов, Малеча, Кедровський, Грабенко, Чернявський і т.д. Однак краєзнавчі розвідки місцевих істориків та журналістів лишались малодоступними, адже виходили мізерними накладами. По справжньому відкрити завісу невідомого зміг інтернет та соціальні мережі. Практично будь-які біографічні довідки, цікаві факти та світлини (пов’язані з Херсонщиною) збирають сотні, а то й тисячі вподобань серед земляків у соціальних мережах.

Кремлівська агресія проти України стала новим поштовхом до вивчення місцевої історії. Велику роль у пробудженні справжнього інтересу до херсонців, які боролись за самостійну Україну, відіграли сучасні герої. Загиблі на фронтах новітньої визвольної війни земляки (Сторчеус, Набєгов, Ковальов, Береза, Райхерт та інші) підштовхнули всіх нас згадати про героїв не лише дня теперішнього, але й учорашнього. Херсонці відчули себе частиною великої української нації. Як би пафосно це не звучало, але пролита за Україну кров стала для нас щепленням від «кисельовщини»: тепер херсонці знають чого варті кремлівські штампи про «карателів», «фашистів», «зрадників», «банидитів» і т.д. Проте, повернемось до минувшини нашого краю.

У далекому 1920 році йшов четвертий рік війни за державну незалежність. Тоді, як і зараз, у лавах українського війська воювало чимало херсонців. Відшукати бодай якусь інформацію про цих людей досить складно: документи періоду 1917-1919 рр. збереглись фрагментарно. Найкраще представлена архівна документація за 1920 р. У стосах пожовклих паперів знаходимо списки бійців 2-го кінного полку ім. гетьмана Івана Мазепи Армії УНР, де й служила ціла низка наших земляків. Дослідник Армії Української Народної Республіки Андрій Руккас детально вивчив історію цієї частини, яка веде свій «родовід» від окремої кінної сотні 2-ї пішої дивізії «Запорізької Січі» під командування Юхима Божка. Ця сотня спершу була розгорнута у кінний дивізіон, а 29.01.1920 – у кінний ім. гетьмана Івана Мазепи полк, котрий у складі Волинської дивізії брав участь у легендарному Першому Зимовому поході під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Після завершення походу Мазепинський полк наприкінці травня 1920 р. було поповнено людьми, котрих мобілізували на території Ямпільського повіту Подільської губернії. У різні періоди бойових дій чисельність полку коливалась від 156 до 1368 бійців. Крім кінноти у полку існував і піший підрозділ (пластуни), який у 1920 році зазнав поважних втрат у боях з більшовиками. На озброєнні полку знаходилось 1327 гвинтівок, 43 пістолети, 285 шабель, 35 кулеметів (11 системи Максима, 1 – Шварцлозе, 14 – Кольта, 8 – Льюїса, 1 – Гочкіса), 4 легкі польові 3-дюймові гармати та понад 13 000 різного роду боєприпасів. Командував полком уродженець міста Гайсин Олександр Недзвецький.

Реконструкція. Кіннотник Армії УНР. Світлина надана клубом військово-історичної реконструкції "Чота пішої розвідки 3-ї Залізної дивізії Армії УНР".
Реконструкція. Кіннотник Армії УНР. Світлина надана клубом військово-історичної реконструкції “Чота пішої розвідки 3-ї Залізної дивізії Армії УНР”.

Слід зазначити, що у ті часи кавалерія була «богинею війни». На рухомих кінних підрозділах лежав основний тягар боїв, саме вершники мали змогу виявити якнайбільше ініціативи та маневреності. 2-й кінний полк ім. гетьмана Івана Мазепи, на рівні з 1-м кінним полком Чорних Запорожців, був одним з кращих в цілій Армії УНР. Мазепинці славились своєю бойовою вдачею: атакували першими, завше залишали після себе багато ворожих трупів, здобували велику кількість полонених та військових трофеїв. Важко сказати скільки, але під шаблями та кулями мазепинців лягло дуже багато червоноармійців. Мазепинців по праву можна гордо назвати рубаками (від слова «рубати»). Серед цих добродіїв мали честь бути й херсонці:

Захарів Андрій, 1897 р.н., м. Херсон, урядовець.
Харлал Микола, 1900 р.н., м. Херсон, козак.
Галаділін Володимир, 1901 р.н., Таврійська губ., Дніпровський пов. (теперішня лівобережна Херсонщина), козак.
Шевченко Петро, 1902 р.н., Таврійська губ., Дніпровський пов., м. Олешки (тимчасово називається Цюрупинськом), козак.
Гудзів Дмитро, 1889 р.н., Таврійська губ., с. Понярівка, поручник.

На службі в Окремій пластунській сотні Кінного полку ім. гетьмана Івана Мазепи Армії УНР перебували:

Хлібодаров Іван Іванович, 1898 р.н., Херсонська губ., с. Білозерка, козак. У деяких документах проходить як Хлібодар. На службі в українському війську з 1919 року.
Шкарбул Іван Федорович (рік народження невідомий), Херсонська губ., Херсонський пов., Заливська вол., с. Ново-Олександрівка, козак.

Також у лавах 2-ї Волинської дивізії, до якої входив 2-й кінний полк ім. гетьмана Івана Мазепи, служили херсонці: сотник Октарів Дмитро (1883 р.н.) та хорунжий Яблунівський Петро, – обидва в дивізійній Окремій старшинській сотні.

Загалом Херсонщина поставила до лав українського війська тисячі бійців. Наші земляки, як тепер, так і сто років назад служили та служать в піхоті, кавалерії (тепер у танкових військах), артилерії, авіації, на флоті тощо. За незалежність України боролись не лише херсонці, але й… херсонки! Зрештою, як і тепер. Саме про херсонських дівчат в лавах Армії УНР ми і поговоримо, але вже наступного разу.

Павло Подобєд, керівник Благодійного фонду «Героїка»

Leave a Reply

Your email address will not be published.