З глибоким сумом повідомляємо, що цієї ночі (25 січня 2012 року) в інтернаті для осіб похилого віку в с. Петрики під Тернополем упокоївся Василь Пірус. Похорони відбудуться завтра, 26 січня, у рідному селі Заривинці Бучацького району Тернопільської області.

Вічна пам’ять і слава Воїнові УПА!

ПІРУС Василь Луцевич (22.07.1922, с. Заривинці Бучацького р-ну Тернопільської обл. – 25.01.2012, с. Петрики Тернопільського р-ну Тернопільської обл.) — воїн УПА, політв’язень радянських тюрем і концтаборів (1948-1973).

1944 П. вступив до лав УПА, був стрільцем, потім служив у військ. розвідці. Інформував місцеве населення про небезпеку, застерігав від провокацій з боку більшовиків. З родини П. чекісти вбили матір, тестя, дружина з мол. сином потрапила до Сибіру, ст. син обгорів, захворів дорогою на заслання й помер. Кілька разів П. потрапляв у полон до німців і більшовиків, вдавалось утікати. Багато бойових операцій провів у Бучацькому окрузі Терноп. обл. Був районовим провідником у Чорткові. Ходив у рейди в Карпати, на Поділля, Івано-Фр. обл., за Дністер.

19.12.1948 після рейду в Карпати заарешт. енкаведистами. 1949 у м. Чорткові засудж. за ст. 58-а КК УРСР на 25 р. ув’язнення. Етапом відправлено з Бучача в Чортків. тюрму, потім до Львів. тюрми. Далі етаповано до Хабаровська, потім — поромом до Бухти Ваніно на Далекому Сході. Звідти — в зону на Колиму, зазнавав знущань таб. наглядачів. На пересилці в Магадані залишили в таб. «Спокійний» каторжною працею видобувати золото у вічній мерзлоті; у зоні панувало свавілля, П. було кинуто до ШІЗО, зазнав тортур. На поч. 50-х із золотих копалень перекинуто на буд-во ТЕЦ, другої за розміром у Євразії (сел. Аяскитово на Колимі). З ін. ув’язненими оголош. страйк на знак протесту проти перевед. зони на тюремний режим, неодноразово оголошував голодування протесту. На Колимі познайомився з В. Сорокалітом, з ним таємно влашт. святкування Різдва, політкаторжани в бараках колядували. Невдовзі П. привезли в Магадан, направили до жін. зони на ремонт, роботи. За роки неволі перечитав багато літ-ри. Після медогляду залишено працювати ст. санітаром у психіатр, корпусі. П. допоміг залишитися на такій самій роботі М. Мармусові; дізнався там багато історій про знущання комуністів з поневолених, як їх труєно, топлено в морях разом із баржами, замордов. на буд-вах секретних об’єктів. 1955 з ін. каторжанами-інвалідами відправлено з Магадана на материк, до Хабаровська. 1956 звідти етаповано через ст. Біра (м. Біробіджан) на Байкал, довезено аж до Ташкента й у зворотному напрямі — до ст. Чуна Іркутської обл., у 5-ту зону Дубровлагу. Працював на деревообр. комбінаті обліковцем, через неспроможність до тяжкої фіз. праці закінчив курси пічників, електриків, шоферів. Познайомився з Г. Пушиком, М. Симчичем, В. Горбовим, В. Підгородецьким, С. Ґлузманом. 1960 із Чунів, табору-в’язниці, просто з ШІЗО, відвезено у мордов. табір ЖХ 385/7. Тяжко хворів, лікарі перевели П. до камери смертників. Та завдяки вел. силі волі й особливим умінням йому вдалося самолікуванням вирватися з лабет смерті й понад сорок років після того повноцінно жити. У таборі безпідставно звинув. кадебістами в побитті їхнього працівника (насправді оборонявся від його ударів молотком) і відправл. в закриту зону, де були вже Ю. Шухевич, А. Лупиніс. 1965 переведено в ін. лаг. пункт, там приятелював із Ю. Данієлем, познайомився з М. Сорокою, М, Горинем і В. Морозом. Різного чину і рангу кадебісти неодноразово намагалися П. примусити написати покаянну заяву, але безрезультатно. 1972 останнім місцем, куди було етаповано, став уральський таб. № 35. З вел. повагою ставився до І. Світличного та ін. шістдесятників.

22.12.1973 звільнено. Поїхав до с. Печонка Челябін. обл., де мешкала в бараку на засланні дружина, влаштув. працювати у колгоспі, родина дуже бідувала. Восени 1975 П. повернувся в Україну, поїхав до товариша М. Масютка у Дніпряни, біля м. Каховки Херсон. обл., там прописатися не вдалося. Тому 13.12.1976, після невдалих спроб, поїхав у с. Нижні Торгаї Нижньосірогозького р-ну Херсон. обл., до приятеля В. Кулинина, забрав з Уралу дружину. Працював на фермі. Постійно перебував під наглядом КДБ. На поч. 90-х, на запрошення родичів з Франції, побував у них із гостиною. Там почув звістку про незалежність України. Повернувшись на Херсонщину, ще кілька разів літав до Франції на запрошення сестри. 2003 поселився в рідних місцях.

Рух опору в Україні: 1960 — 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. — К.: Смолоскип, 2010. — 804 с., 56 іл.

Василь Пірус (у співавторстві з Яремою Ткачуком) написав книжку «Іскра з некутого копита» (Львів: СПОЛОМ, 2006).

У січні 2012 р. благодійна ініціатива “Героїка” зняла відеоспогад з паном Василем.