Кожного року в Зелені Свята святкує українське громадянство пам’ять поляглих. Спільна молитва на могилках переносить учасників цього Свята думками в минуле, а глибока пошана для тіней незабутніх синів Батьківщини, вільна від гучних закликів та реклами, сповняє серця кожного не лише жалем і сумом, але й гордістю.

Слідкуючи за працею ініціяторів цих обходів, себто товариств до цього покликаних, переконуємося, що від 1930 року вони переважно обмежуються на самім обході та упорядкуванні – неначе б ad hoc – могил своєї місцевості.

Тимчасом по нинішній день не маємо повної жалібної книги українських поляглих. Вправді появились два томи, видані Українським Товариством опіки над інвалідами, а Товариство Охорони Воєнних Могил у Львові має у себе около 1 600 зареєстрованих поляглих у визвольній війні. Таким робом зібраних даних далеко не можна уважати повними, бо у краю є ще багато розкинених могил, щодо яких невідомо, хто в них похований та скілько їх. Багато могил знесено внаслідок переведеної комасації розкиданих могилок по полях та при дорогах, як запущених і забутих, а скільки таких могил лежить серед поля ще й нині, годі сказати.

Тому першим завданням до цього покликаних товариств є подбати, щоби ті могили не тільки не пішли в забуття, але навпаки: щоб увесь зібраний по них матеріяль, відповідно упорядкований, послужила тривалою пам’яткою до історії наших визвольних змагань.

Не маємо теж майже ніяких статистичних даних про жертви, що їх понесла Галицька земля у великій світовій війні. Недалекий час, а вже навіть при великих зусиллях годі буде зібрати дані про поляглих з того часу. Нехай-жеж завданням філії Товариства Охорони Воєнних Могил, а де їх нема – місцевих суспільно-культурних установ, буде зібрати поіменні викази поляглих у даній громаді окремо у визвольній, а окремо у світовій війні.

Відповідні вказівки і формуляри повинно доставити Матірне Товариство Охорони Воєнних Могил у Львові.

Обі справи легкі до виконання, не вимагають майже ніяких грошевих видатків, лише доброї волі до осягнення гарної і вдячної цілі.

Загально відомо, що між нашими суспільними працівниками є немало ріжних проєктів на пам’ятники поляглим, ба існують навіть готові пам’ятники чи зібрана на ту ціль готівка. Непривітні обставини та всякі формальності у зв’язку з одержанням дозволу на построєння воєнних пам’ятників, а то й непевність, чи построєний пам’ятник довго удержиться неушкоджений, здержує ініціяторів у реалізації гарних замислів. А тимчасом справді крайна пора призадуматись громадам, які ще не вспіли укріпити своїх воєнних пам’яток, над їх тревалим закріпленням. Громади, які можуть на це собі позволити, повинні старатись у Воєводстві через своє Староство про дозвіл збудувати пам’ятник чи каплицю (на будову якої вистарчає дозвіл церковної влади, якщо грунт церковний). Менш засібні громади повинні вмуровувати принайменше пропам’ятні таблиці зі списом своїх поляглих у місцевій церкві.

Построєння тревалих і величних пам’ятників на горі Маківці, Лисоні, в Посухові, Семиківцях і т. д. повинно стати амбіцією й обов’язком у першу чергу бувших У.С.С. З кожного такого пам’ятника, каплиці-хреста чи пам’яткової таблиці треба виготовити добру світлину та передати її щонайменше у двох відбитках Товариству Охорони Воєнних Могил у Львові в ціли зложення в альбом і передання до Музею.

Зелено-святочний обхід нехай пригадає всім рухливішим українським, а спеціально філіям Товариства Охорони Воєнних Могил, яких маємо нині 31, що праця їх далеко не скінчена. За всякими інформаціями і вказівками треба звертатися до Товариства Охорони Воєнних Могил у Львові, вул. Словацького 14 (з листами Земельного Банку Гіпотечного).

Незнаний гріб.
Хмаринки білі на синьому блакиті –
Між ними десь повис високо яструб.
Не шевелить вітрець; Утишились збіжжа –
Лише часом цвіркун відізветься у житі.
Задумчиво довкола. Тишина.
Мовчить і ліс – воєнний зруб:
Де кров лилась, де лютились бої,
Гущак проріс. В прогалині незнаний гріб героя,
Над ним схилився самітний дуб.
«Спіть, хлопці, спіть»…
Л.Л.

О.Карпінський,

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1932 р., ч. 6

“Героїка” висловлює подяку пані Катерині Нечай за допомогу в наборі спогадів.