В забутій світом і людьми закутині Буковини, на краю цвинтаря видніється на темнім тлі дерев свіжо поставлений камінний памятник упавшим героям с. Кліводина. Одинокий, цього роду памятник, на цілій Буковині.

У передовій марморній стіні видніється вирите золотими буквами мотто Б. Лепкого:
Життя, – це боротьба, бій за щастя,
Як не своє, то за других, своїх…

Дальше йде розділ героїв за увесь час світової заверухи:
І. світової війни 1914-1918 рр.
ІІ. укр. визвольної війни 1918-1920 рр.
ІІІ. розстріляним російским воєнним судом на підставі тайного і безпідставного доносу у 1915 р.
На прочих трьох стінах вириті у поазбучнім порядку імена впавших:
64. зі світової війни, 3. із укр. визвольної війни і 3. розстріляних рос. воєнним судом.

Памятник поставлено заходом комітету, з якого перша заслуга належиться його ініціяторові і орґанізаторові ем. упр. шк. п. Володимирові Григоровичові. Гроші на покриття видатків зібрано з добровільних пожертвувань селян та інтеліґенції с. Кліводина.

В день Вознесення ц.р., день героїв, відсвятковано величаво посвячення цього памятника.

По святочній панахиді у церкві, вирушили всі, при жалібних звуках похоронного маршу місцевої музики, на цвинтар. Церковні хоругви, рівненькі ряди шкіл. дітвори зі свіжими вінками, перед ним дві дівчинки із гарно прибраним образом зі вписаними іменами поляглих, а далі цілий здвиг місцевих селян та гостей.

На цвинтарі, після посвячення памятника, короткою промовою привитав присутніх та підчеркнув заслуги Комітету місцевий парох о. Із. Радик. Потім виголосив довшу промову голова комітету п. В. Григорович. Він навів приклади геройства із всесвітньої та української історії, зупинився на укр. визвольній боротьбі та її героях, до яких долучилось і село Кліводин кровю своїх трьох співгорожан та пояснив значіння вшанування памяти поляглих, так для сучасників, як і для будучих поколінь. Жалібним „Вічная память” місцевого хору, закінчилося свято.

Спіть спокійно тихі герої, розкидані по всіх фронтах, за свої і чужі справи. Спіть спокійно. Ваші рідні, Ваші близькі не забули про Вас!

Домет Олянчин,
журнал “Літопис Червоної Калини”, 1932 р., ч. 12

“Героїка” висловлює подяку пані Анастасії Дзюбак за допомогу в наборі спогадів.