День 26.VII.1936р. лишиться незабутнім для Равщини. В цей день був відслонений і посвячений величавий Памятник Поляглим Борцям за Волю України.

О год. 10-ій почалася торжественна Служба Божа, що її відправив о. дек. М. Дороцький з Потелич в асисті о. Заяца (Любича Князі) та о. Бахівській (Корчмин). Діяконували о. Кулинич (Камінка Криве) та о. Дацько (Тенетиська). Співав селянський хор з Потелич під управою п. Мастикаша. Просторий майдан коло церкви заповнили вщерть маси вірних, бо невелика церква. Аж до кінця служби Божої надходили церковні процесії з поблизьких сіл, майже всі з прегарно вишитими хоругвами. І так на це свято прибули церковні процесії з сіл: Потелич, Гребенного, Річок, Тенетиськ, Забіря, Селиськ, Гійча і Голого Равського. Вже треба признати, що хоч у церкві було повнісько людей, завдяки впорядникам не було зовсім натовпу ні замішання. Впорядчиками була студентська молодь з Равщини, побратими з сокільських гнізд з Рави Руської, Річок, Девятиру і Потелич та луговики в одностроях з Камінки Боброїди.

По Службі Божій точно в год. 12-ій вполудне стануло 12 священників під проводом о. сов. Щасного Растовецького (Гребенне) до панахиди перед символічною домовиною, уставленою на середині церкви перед тетраподом, яка вся потонула у вінках. На переді домовині виднів прегарний металевий вінок з дубового листя від Головного Т-ва О. В. М. у Львові. На широких жовто-блакитних стяжках цього вінка напис: Поляглим у Равщини – Т-во О.В.М. у Львові.

Збірна панахида за поляглих, жалібні пісні і відправа 18-ох священників під проводом старенького срібноволосого о. Раставецького залишили дійсно незатерте вражіння. Радісно було на душі, коли діти на жилових руках батьків та матерей за прикладом старших теж простягали рученята до «Бозі», а їхні очі світились дивним блеском. Дійсно незабутня картина! Зпід церкви вийшли точно в год. 12.20 вполудне делєгації з вінцями. На самому переді несли оба львівські делегати п. О. Карпінський та інж. Я. Гузар дуже гарний вінок від О.В.М. у Львові. За ними ступали повагом ще 223 делєгації з вінками з квітів, збіжжя, овочів, деревини і т.д. з написами від студентства в Равщині, від усіх установ і товариств у Раві Руській, далі…

З Жовкви, Яворова, Мостів Великих та від ріжних товариств з сіл Равщини з написами у честь поляглих. Звертало на себе увагу кілька великих вінків з гарно підібраними написами від націоналістичної молоді кількох сіл повіту. По дорозі на цвинтар прилучилося ще до походу понад 70 делєгацій з вінками, так, що всіх вінків на цвинтарі начислю вали коло 300. За церковними процесіями ступало 22-ох священників під проводом двох деканів: равського о. М. Дороцького і немирівського о. В. Гучка. Перед і за процесіями та духовенством ішли три хори, а саме з Потелич, Вербиці та Піддубець і трубна орхестра з Немирова (всі музиканти мали сині шаравари й вишивані сорочки) і вкінці маса народу, яка йшла здебільша чвірками так, що хідниками йшли лише ті, які спізнилися до церкви. Процесійний похід перейшов через ринок і попри костел на цвинтар. За процесіями йшло найменше 7.000 людей. Вистане згадати, що коли священники дійшли двокілометровою дорогою з церкви на цвинтар в год. 1.40 пополудні і почали відправляти молитви біля пам’ятника, народ надходив ще на цвинтар майже до кінця свята. Всіх учасників начисляють до 10.000 осіб.

На цвинтарі.
Довкола трьох спільних могил, у яких спочиває понад 100 стрільців У.Г.А., обрамованих бетоном, з квітниками і з плитами з виритими роками 1918 – 1919, станули делєгації з вінками і впорядники в чотирикутник, щоб ось так уможливити священникам посвятити величавий памятник. Заслону з памятника відкрив голова філії Т-ва О.В.М. у Раві Руській інж. В. Терпелюк, передав його в опіку греко-католицькому духовенству й церкві і попросив, щоб оо. Декани зі священниками посвятили памятник. Промова голови філії відпала бо староство заборонило її виголосити.

Алєґорія України.
З відслоненням памятника багатотисячна маса народу мов зачарована вдивлялася у маєстатичну постать жінки (алєґорія України) – з убитим стрільцем – долота відомого нашого різьбаря С. Литвиненка. Це безумовно найкращий памятник того різьбаря. На квадратовому цоколі, високому 3.30 м., широкому 2 м., який спочиває ще на двох сильних фундаментах, поміщена на верху група з двох осіб, скомпонованих у трикутнику. Перша з них – це сидяча постать жінки (Алєґорія України), яка тримає на руках убитого стрільця. Лівою рукою пригортає голову стрільця до своїх грудей, правою міцно сперта на скелю. Голова жінки в гордому русі зверненя на схід, з виразом неспожитої енергії в устах, болю, завзяття й одночасно рішучости в очах. Голова і шия жінки накрита немов наміткою жінок із заліщицького повіту, яка нагадує скоріше княжий діядем. Ціла постать жінки в стилізованому українському одязі. Різким контрастом до енергійної постаті жінки є фігура стрільця, у стрілецькому однострою, повна безвладу і знесилення. У стрільця дійсно гарна мужеська голова, яка усіми своїми рисами висловлює стоічний спокій після совісного сповнення свого найбільшого обовязку.

Цілий матеріял цього маєстатичного памятника, високого на 5 метрів, це штучний масивний, сильний та ефективний ґраніт. Обі постатті і долішні фундаменти шліфовані, середня частина – цокіл насікані. Робить враження природньої скелі. За дійсно мистецьку працю при будові цього памятника поляглим, яка тревала 5 місяців, ґратулювали сердечно мистцеві різьбареві С. Литвиненкові численні інтеліґенти та священники. О годині 3-ій свято закінчено.

На памятнику вгорі видніють вириті золотими буквами такі слова св. Євангелія: «Більшої любові не має, як хто життя своє віддасть за друзів своїх».

Журнал “Літопис Червоної Калини”, 1936 р., ч. 9

“Героїка” висловлює подяку пану Вадиму Камінському за допомогу в наборі статті.