Публікації

Організація меморіальної справи на території Східної Галичини та Львівського воєводства із 1914 до 1939 року

Ескізи австро-угорських військових меморіалів

Після кровопролитних битв у роки Першої світової війни 1914-1918 рр. на теренах Львівщини залишилися численні поховання вояків різних армій та національностей, що були мобілізовані до австро-угорської, німецької та російської армій.

Коротко про те, які саме бойові дії велися на території Східної Галичини, а пізніше Львівського воєводства, а також Тернопільського та Станіславівського воєводств. Це насамперед т. зв. Городоцька битва (вересень-жовтень 1914 р.), Карпатська битва (1914-1915 рр.), облога фортеці Перемишль (1914-1915 рр.), Горлицький прорив та бойові дії за м. Стрий і річку Дністер (1915 р.), частково Брусилівський прорив. Достатньо кровопролитними були також польсько-українська війна 1918-1919 років та польсько-більшовицька війна 1920 року.

Які втрати понесли протиборчі сторони у Східній Галичині? Маємо змогу оперувати лише окремими статистичними даними.

Станом на 1920 рік на території австро-угорського Львівського військового командування (KuK Militaerkommando Lemberg) налічувалось 610 військових цвинтарів часів Першої світової війни (із них 467 окремих військових цвинтарів), на яких було поховано 227 130 військовослужбовців. Серед них – 108 220 воїнів австро-угорської армії, 26 320 німецької армії, 78 675 російської армії, 600 турецької армії, 130 італійців-полонених, 5 сербів, 13 180 невідомих. Поховань налічувалось 118 730 окремих та 10 840 групових.

На території австро-угорського Перемиського військового командування (KuK Militaerkommando Przemysl) налічувалось 621 військових цвинтарів часів Першої світової війни (із них 412 окремих військових цвинтарів), на яких було поховано 309 703 військовослужбовців. Серед них – 111 340 воїнів австро-угорської армії, 119 859 німецької армії, 108 417 російської армії, 13 турецької армії, 58 італійців-військовополонених, 13 сербів, 3 румунів. Решта – невідомі.

Очевидно, що до цих цифр треба ставитись обережно – вони радше демонструють порядок військових втрат у Галичині. Зрозуміло, що ані в 1920, ані у пізніші роки абсолютно точну цифру втрат вивести було практично не можливо. Варто лише нагадати те, що і по сьогодні у Карпатах пошуківці знаходять не лише поодинокі військові поховання, але і масові санітарні поховання часів Першої світової війни.

Національність загиблих була широкою. Це – українці (як з австро-угорської, так і з російської армій), австрійці, угорці, німці, поляки, росіяни, чехи, італійці, хорвати, словенці, боснійці, турки, болгари, румуни та інші.

У війну гинули не лише прості солдати. Не такими вже і рідкісними були випадки, коли то у боях, чи то від епідемій гинули високі чини та представники аристократичних родин із протиборчих сторін. Так на території Галичини свого часу знайшли свій останній спочинок, наприклад, комендант 17-го корпусу австро-угорської армії Еміль Ріттер фон Ціглер (Emil Ritter von Ziegler), полковник тірольських цісарських єгерів Олександр Брош Едлер фон Ааренау (Aleksander Brosch Edler von Aarenau), лейтенант Адальберт (Белла) Кьовеш фон Кьовешгаза (Adalbert (Bela) Koevess von Koevesshaza), Фердинанд Граф фон Порціа (Ferdinand Graf von Porcia), Пауль Граф фон Гомпеш-Больгайм (Paul Graf von Hompesch-Bollheim) та інші.

Сумним результатом польсько-української та польсько-більшовицької воєн згідно статистики 1923 року були такі цифри: 1332 загиблих вояків Української Галицької Армії, 2280 поляків, 597 більшовиків, 271 невідомий. Усі вони були поховані у 2290 похованнях. Сюди треба додати військові втрати російської армії Денікіна – бл. 300 осіб.


Хоча на початку ХХ ст. європейські монархії і готувались до війни, однак, до настільки важких людських втрат виявились відверто не готовими. Вже у перші ж місяці війни як на Західному, так і на Східному фронтах з’явилась просто гігантська кількість загиблих. Що робити із такою кількістю тіл, які лежали на полях боїв, ніхто не знав. На початках поховання здійснювались стихійно. Первинним збором та похованням тіл здебільшого займались або їх товариші по зброї, або тилові служби. Не маючи відповідних інструкцій із цього приводу поховання здійснювались на власний розсуд, нерідко із влаштуванням імпровізованих кладовищ. Часто до поховань військовослужбовців залучалось місцеве населення. Десь із примусу військової влади, десь із власної ініціативи, але місцеві люди стягували тіла загиблих у найближчі ями чи окопи та присипали їх землею. Таким чином виникали масові санітарні поховання.

У результаті такого неорганізованого процесу значна частина військових поховань виявились на приватних угіддях – розсіяні по лісах та полях. Інші – були влаштовані на гмінних чи парафіяльних цвинтарях, утворюючи там окремі військові дільниці.

Разом із тим виникали також окремі військові цвинтарі. Варто звернути увагу на те, що у зв’язку із цим побутують такі два терміни, як «військовий цвинтар» (нім. Kriegerfriedhof, пол. cmentarz wojskowy) та «воєнний цвинтар» (нім. Kriegsfriedhof, пол. Cmentarz wojenny). Між цими термінами існує різниця, хоча і не суттєва. Вважається, що на воєнному кладовищі поховані жертви війни, тобто як військові, так і цивільні. А на військовому – лише військовослужбовці. У німецькій мові як синоніми військового цвинтаря у після воєнний період вживалися також терміни «Militaerfriedhof» – військовий цвинтар, “Heldenfriedhof” – цвинтар героїв та “Soldatenfriedhof” – солдатський цвинтар. Солдатським він вважався умовно, адже на ньому ховали не лише рядовий склад, але і усіх загиблих воїнів. Разом із тим, для офіцерів часто відводили окремі цвинтарні поля.

Характерно, що після Першої світової війни було запроваджено ще одне суттєве правило. Дуже часто на одному цвинтарі ховали представників протиборчих сторін. Тому навіть до сьогодні зберіглось багато кладовищ, де спочивають разом військовослужбовці австро-угорської, німецької, та російської армій.

Ще одна особливість військових цвинтарів того часу – значна кількість невідомих. Особливо це стосується російських та австро-угорських поховань періоду 1914 року.


Стрімке зростання людських втрат спонукало владу Австро-Угорської монархії до упорядкування справи військових поховань. 3 грудня 1915 року у структурі Міністерства війни було утворено Дев’ятий відділ військових поховань (9. Kriegsgräberabteilung). Формально він діяв аж до 1 листопада 1918 року. До його завдань належали облік загиблих, ексгумація і перепоховання останків, а також меморіальна робота – проектування, побудова та облаштування військових цвинтарів.

На низовому рівні створювались структурні одиниці – Інспекції воєнних поховань (Kriegsgraeberinspektion). Так, на території сучасної Львівщини діяли Інспекція воєнних поховань Військового округу «Перемишль» (K. und k. Kriegsgräberinspektion des Militaerkomandos Przemysl) та Інспекція воєнних поховань Військового округу «Львів» (K. und k. Kriegsgräberinspektion des Militaerkomandos Lemberg). На чолі Інспекції стояв офіцер із дипломом інженера чи архітектора. У її складі перебували переведені із різних полків військовослужбовці-фахівці – будівельники, художники тощо. Інспекції підпорядковувалися окремі робітничі бригади (Arbeiterabteilung), кожна із яких відповідала за закріплений за нею повіт. Ці бригади значною мірою наповнювались військовополоненими.

До безпосередньої компетенції Інспекцій воєнних поховань належали такі, як вибір місць для поховань, їх легітимізація, залагодження правничих питань, пов’язаних із відчуженням земельних ділянок, виготовлення проектів, іншої необхідної технічної документації, забезпечення доставки будівельних матеріалів, здійснення контролю за виконанням робіт тощо. Підпорядковані Інспекціям робітничі бригади на визначеній території здійснювали ексгумацію полеглих вояків усіх армій та перепоховали їх в обраних місцях. Спершу будувався тимчасовий цвинтар, де на могилах встановлювалися, дерев’яні хрести. Згодом розпочинали побудову пам’ятників і встановлювали кам’яні або бетонні хрести.

Один із логотипів австро-угорської Інспекції воєнних поховань
Один із логотипів австро-угорської Інспекції воєнних поховань

Робота із обліку загиблих велась як щодо військовослужбовців австро-угорської армії, так і щодо військових німецької та російської армій.

Інспекції воєнних поховань вели свою документацію:

1. Свідоцтво про поховання (Evidenzblatt fuer Graeber), у формулярі якого вказувались особисті дані про загиблого військовослужбовця (ім’я, прізвище, військовий чин, армія, підрозділ), а також дата та місце народження, дата смерті, номер поховання, дані про перепоховання.
Як відомо, австро-угорська армія була багатонаціональною. Але як правило, у списках загиблих усі військові цієї армії позначались як «австрійці» (Oesterreicher), хоча зрідка можна зустріти щодо, наприклад, угорців, визначення «угорський гонвед». Про дійсну національність загиблого можна було довідатись лише за характерними іменами та прізвищами, або ж номерами полків та місцем народження.

2. Облікова картка військового поховання (Katasterblatt ueber Soldatengraeber) у формулярі якого вказувались особисті дані про загиблого військовослужбовця (ім’я, прізвище, військовий чин, підрозділ), дата загибелі та місце і схема розташування цвинтаря чи окремого поховання. Такі документи могли складатись також і військовими шпиталями.

3. Списки похованих на цвинтарях (Hauptgraeberliste), у яких вказувались особисті дані про загиблого військовослужбовця (ім’я, прізвище, військовий чин, підрозділ), дата загибелі та місце розташування цвинтаря чи окремого поховання. Часто вказувались також дані про рік та місце народження загиблого.

4. Ескізи цвинтарів та меморіалів. Після встановлення цвинтаря малювались ескізи із доданими поясненнями про місце розташування цвинтарів. Ескізи додавались до списків похованих.

Протягом 1916-1918 років австрійська Інспекція воєнних поховань активно розбудовувала меморіали. Зауважимо, у цей час ще тривала Перша світова війна. Вона точилась вже не на території Галичини, але армія Австро-Угорської монархії вела активні бойові дії на Східному та Італійському фронтах. І саме у цей час знаходяться немалі кошти та будуються десятки військових цвинтарів. До їх проектування та будівництва австрійська влада підходить ґрунтовно та творчо, уникаючи зайвого формалізму. Військовим меморіалам надавалася найрізноманітніша форма: від правильних геометричних фігур – до зовсім несподіваних творчих рішень. Використовувались як дерево, так і камінь та бетон. Оточувались вони ровами та насипами, обсаджувались туями та смереками.

Ескізи австро-угорських військових меморіалів
Ескізи австро-угорських військових меморіалів
Ескізи австро-угорських військових меморіалів
Ескізи австро-угорських військових меморіалів

Напевне, один з найвідоміших із побудованих меморіалів в Галичині – кладовище австрійських Тірольських цісарських єгерів біля с. Гійче (Жовківський район), який є справжнім витвором мистецтва і гідним уваги для туристичних маршрутів. Саме на ньому похований полковник фон Брош.

Серед інших можна виділити такі збережені на території Львівщини військові цвинтарі у Стрию, Бродах, Жовтанцях, біля смт. Івано-Франкове, у Черневому, Липнику, Глинську, Угневі, Добросині, Крехові, Белзі, та багатьох інших місцях.

Військовий меморіал біля с. Гійче Жовківського р-ну (Львівщина)
Військовий меморіал біля с. Гійче Жовківського р-ну (Львівщина)

Нажаль у радянські часи у варварський спосіб був зруйнований військовий меморіал на Личаківському кладовищі у Львові, на якому знайшло свій спочинок близько 5 тисяч воїнів австро-угорської, німецької, турецької, італійської та російської армій. Окреме поле займали воїни Української Галицької Армії.

Військова дільниця на Личаківському кладовищі у Львові.
Військова дільниця на Личаківському кладовищі у Львові.

Разом із австро-угорською Інспекцією воєнних могил на території Східної Галичини діяли також представники служби військових поховань Німецької армії. А саме – Центрального відомства реєстрації військових втрат і поховань, відділ V (Zentralnachweisamt fuer Kriegerverluste und Kriegergraeber Abteilung V). До кожної Інспекції були прикріплені німецькі офіцери, які вели облік своїх загиблих військовослужбовців.

Ескіз пам’ятної каплиці на Личаківському військовому цвинтарі
Ескіз пам’ятної каплиці на Личаківському військовому цвинтарі

Упродовж 1919–1939 років територія сучасної Львівщини входила до складу Польської держави. У справах військових поховань влада Польщі керувалася постановами мирних договорів Версальської системи. А саме, статтями 225 та 226 Версальської конвенції, згідно якої держави, що її підписали, зобов’язалися утримувати в належному порядку і шанувати могили усіх вояків, похованих на їхніх землях часів 1914-1919 років. Тому польська влада перейняла на себе функції з догляду та впорядкування військових поховань Першої світової війни, а також українсько-польської та польсько-більшовицької воєн.

У період до 1922 р. доглядом за військовими цвинтарями та могилами належав до компетенції Командування окружних корпусів (Dowodstwo Okregu Korpusu) Міністерства військових справ Польщі, а саме – управлінь догляду за військовими могилами. У Львівському воєводстві таке управління містилось у Львові. Військове Управління догляду за військовими могилами отримало до свого розпорядження документацію, яку вела австро-угорська Інспекція воєнних поховань та розпочала облік та фіксацію військових поховань Першої світової війни та українсько-польської і польсько-більшовицької воєн. На основі цієї документації складалися «Списки військовослужбовців та військовополонених, які загинули або померли у період до 1 листопада 1918 р.». Ці списки складались із кожного цвинтаря чи цвинтарного поля окремо.

Із січня 1923 року у Міністерстві громадських робіт Польщі утворено Відділ військових поховань (Oddzial grobow wojennych). А на місцях, на рівні воєводств почали діяти відділи (реферати) військового грабарництва (Referat grobownictwa wojennego) із підпорядкуванням згаданому Міністерству. Реферати перейняли на себе повноваження із догляду за численними похованнями.
Із кінця 1932 року відділи військового грабарництва були перепідпорядковані Міністерству внутрішніх справ Польщі. До компетенції відділів військового грабарництва відносились питання догляду та ремонтів військових цвинтарів і окремих поховань. Сюди включалось облік поховань та цвинтарів, розшук загиблих тощо.

Вже від 28 березня 1933 року у Польщі почав діяти закон «Про військові поховання і цвинтарі». Стаття 2 цього закону проголошувала, що усі військові поховання без різниці національності, віровизнання та приналежності полеглих до тих чи інших формувань, повинні доглядатися і користуватися належною повагою.

Військовими похованнями вважалися: поховання полеглих у боротьбі за незалежність Польщі; поховання вояків усіх національностей, які загинули внаслідок бойових дій; поховання медперсоналу та цивільних осіб, які перебували в службових справах при війську та загинули під час виконання цих обов’язків; поховання полонених та інтернованих цивільних осіб; поховання біженців 1915 року. Військовими цвинтарями визнавалися такі, на яких поховано вище перелічених осіб.

Грабарські роботи проводились поетапно. Протягом 20-х років організовувались роботи із перепоховання розсіяних по лісах та полях військових поховань на найближчі військові, а за відсутності таких – гмінні цвинтарі. Використовуючи вертикаль місцевої влади збиралася інформація із гмін щодо наявності на їх території військових поховань.

У статистичних відомостях польських грабарських установ розрізняли такі види поховань:

1. Поховання загиблих та померлих солдатів і полонених безпосередньо у Першій світовій війні. У документах зустрічаються терміни «світова війна» або «ера світова» або ж вираз «до 1 листопада 1918 року». Дані поховання стосуються 1914-1918 років. Серед похованих є військовослужбовці австро-угорської, німецької та російської армій, а також полонені італійської армії.

2. Поховання загиблих та померлих солдатів і полонених у польсько-українській війні 1918-1919 років. Серед похованих – військові Української Галицької Армії (УГА) та Польської армії.

3. Поховання загиблих та померлих солдатів і полонених у польсько-більшовицькій війні та у боях із російською Добровольчою армією 1919-1920 років. Серед похованих – військові Польської, Червоної та Добровольчої армій.

Дві останні категорії документи відносять до т.зв. «польської ери», або ж події «після 1 листопада 1918 року».


У 1933 році, після ухвалення закону про військові поховання, Міністерство внутрішніх справ Польщі ухвалило рішення про проведення «комасації військових цвинтарів» – тобто утворення збірних військових цвинтарів за рахунок перепоховання на їх територію останків із дрібних кладовищ чи цвинтарних полів. Такі заходи польською владою проводились до 1939 року включно.

Рішення про масштабні комасаційні роботи приймалось зважаючи як на економічні, так і на політичні причини. Економічні полягали в тому, що дуже часто військові цвинтарі опинялися на приватних чи громадських землях і власники їх, очевидно, прагнули або повернення власності або ж грошової компенсації за неї.

Не менш вагомими були політичні причини. Вони полягали в тому, що комасації піддавались насамперед військові цвинтарі із похованими на них військовослужбовцями держав Центрального союзу, тобто Німеччини та Австро-Угорщини, яких, до речі, у вже незалежній Польщі називали «окупантами». Отож, зменшення кількості таких поховань сприймалось громадськістю як належне.

Така ж доля спіткала і інших супротивників поляків – українців. Саме в цей час загострились відносини між українцями і поляками в Галичині і польська влада свідомо використала процес комасації з метою ліквідації сотень поховань воїнів Української Галицької Армії. Це був один із методів насильницької полонізації українських земель Галичини.

Могили український воїнів, які загинули в 1918-1919 роках переносились на збірні цвинтарі Першої світової війни. Саме тому дуже часто на них разом із австрійцями, угорцями та німцями спочивали також останки українців. Так було на збірних військових кладовищах Львова (Личаківський цвинтар), Зашкова, Залісся біля Янова. Можна також додати, що українські поховання, на відміну від польських, переносились, як правило, у віддалені населені пункти, що за задумом мало перешкодити гідному вшануванню пам’яті загиблих героїв.

Закономірним результатом комасації стало різке зменшення кількості військових цвинтарів у Львівському воєводстві.

Наприклад, у Львівському повіті із близько 40 цвинтарів та цвинтарних полів було утворено лише два збірні військові кладовища – у Глинній біля Наварії (сьогодні Пустомити) та у Зашкові. Ліквідовані були цвинтарі у селах Милошовичі, Поршна, Сокільники, Давидів, Борщовичі, Дубляни, Брюховичі, Лисиничі та інші.

У Городоцькому повіті станом на 1918 рік налічувалось 39 військових цвинтарів. Були вони у Городку, Зушицях, Цуньові, Керниці, в Заліссі біля Янова (зараз це Яворівський район). Протягом 1926-1930 років внаслідок перепоховань кількість кладовищ із 39 була зменшена до 5 збірних військових цвинтарів: у Городку, Фердинандівці, Вишеньці Великій, Зушицях та в Заліссі біля Янова. Наступна фаза комасації відбулась в 1935-1939 роках. Тоді із п’яти збірних цвинтарів було залишено лише два – у Городку та в Заліссі. Цікаво, що останки із деяких кладовищ перепоховувались двічі. Так військовий цвинтар у Керниці у 1930 році був перепохований до Фердинандівки біля Ставчан, а у 1935 році цей цвинтар був перенесений на збірне кладовище міста Городок.

У Рудківському повіті із 22 цвинтарів утворено один збірний – у Рудках. У Сокальському повіті з 15 – один у Сокалі, у Турківському повіті із 42 утворено три: у Турці, Комарниках та Завадці.

Військовий меморіал біля смт. Івано-Франкове Яворівського р-ну (Львівщина)
Військовий меморіал біля смт. Івано-Франкове Яворівського р-ну (Львівщина)

Підсумовуючи процес комасації, можна сказати, що хоча він і мав економічні причини (повернення земель до господарської діяльності), але все ж таки носив характер «цивілізованого» стирання із пам’яті подій Першої світової війни. Руйнування військових цвинтарів довершила вже у нецивілізований спосіб радянська влада.

До наших днів на Львівщині зберіглось небагато свідчень Першої світової війни. Але тими цвинтарями, які залишились, опікуються місцеві громади та громадські організації. Суттєву допомогу у збереженні людської пам’яті про ту війну надає австрійська організація «Чорний Хрест». За її фінансування було відреставровано меморіал у Гійче, Івано-Франковому та с. Липник. Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля» відновило цвинтарі Першої світової війни у с. Нижня Рожанка та Буховичі.

У статті використано матеріали із Державного архіву Львівської області

Остап Козак, спеціально для «Героїки»

Leave a Reply

Your email address will not be published.