- 17 Листопада 2013
- 2349
- 3 коментарі
17 листопада, в переддень 95-ї річниці бою під Мотовилівкою, мешканці села Борова та гості з довколишніх населених пунктів віддали шану воїнам Армії УНР, які загинули в боях з 1-ю Офіцерською дружиною Святополка-Мирського. В урочистих заходах взяли участь близько ста чоловік. За полеглими козаками та старшинами місцеві панотці УПЦ КП відправили панахиду, до пам’ятника сотникам Чернику та Загаєвичу були покладені квіти. До присутніх промовляв сільський голова Анатолій Франчук, місцеві краєзнавці, дослідники визвольного руху. Завершенням заходу став виступ митця Тараса Компаніченка, який виконав низку музичних творів доби збройної боротьби за незалежність України 1917-1921 рр.
Історична довідка
Бій під Мотовилівкою – бій між військами Директорії та Армії Української Держави, що відбувся 18 листопада 1918 року. Подіям під Мотовилівкою передувало підписання Гетьманом України Павлом Скоропадським федеративної грамоти, згідно якої Україна фактично втрачала свою державну самостійність та входила до складу Росії. Реакцією на цей документ став виступ Директорії, яка знаходилась в опозиції до гетьманського режиму. Проти Директорії та січових стрільців із Києва Гетьман вислав 1-шу Офіцерську дружину полковника Святополка-Мирського, 4-й Сердюцький полк та дивізіон Лубенського Сердюцького кінно-козацького полку. Однак у бою під станцією Мотовилівка 18 листопада 1918 р. січові стрільці розбили 1-шу Офіцерську дружину, а 4-й Сердюцький полк та дивізіон Лубенського Сердюцького кінно-козацького полку перейшли на бік Директорії. Розгром під Мотовилівкою став сигналом для повстанців, які перейшли до широкомасштабних бойових дій на території цілої України.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921), Т ІІ: Наукове видання. — К.: Темпора, 2011.
В тексті очевидна технічна помилка. Слід читати “в Опозиції до гетьманського режиму”
“Влітку 1918 р. позиції гетьманського режиму різко похитнулися. Це призвело до перегрупування політичних сил. Основна частина українських есерів та більшовиків не припиняли безкомпромісної партизанської боротьби. Більш помірковані соціалістичні партії вирішили об’єднатися в політичний блок, який не виключав можливості мирного розв’язання питання про владу. Ініціативу об’єднання політичних партій, культурних, економічних і професійних організацій взяли на себе українські соціал-демократи на чолі з В.Винниченком і С.Петлюрою. Вони ввійшли до Національно-державного союзу як опозиційного до гетьмана блоку (створений у травні 1918 р. у складі кількох партій на чолі з демократами-хліборобами) й усунули звідти демократів-хліборобів. Блок дістав іншу назву – Український національний союз. Він проголосив, що має на меті встановлення в Україні законної влади, відповідальної перед парламентом. Український національний союз очолив В.Винниченко. Він негайно вступив у контакт з представниками Росії X.Раковським та Д.Мануїльським. Останні від імені Раднаркому обіцяли допомогу Національному союзу, коли той організує повстання проти гетьмана. Український національний союз заявив, що виступатиме за встановлення в Україні законної влади, відповідальної перед парламентом, обраним на демократичних засадах.
П.Скоропадський зробив спробу зблизитися з Українським національним союзом, почалися переговори. У результаті було сформовано новий склад уряду на чолі з Ф.Лизогубом, членами якого були також кандидати від Національного союзу. Цим компромісом соціалістичні партії не задовольнилися, а тому продовжували готувати повстання проти режиму.
Воєнно-політична ситуація в Європі у той час складалася не на користь України. У Німеччині вибухнула революція і німецькі війська поверталися на Батьківщину. Антанта вбачала Україну німецьким сателітом і воліла бачити Росію „єдиною і неділимою” у старих кордонах.
Про визнання України незалежною державою країнами-переможцями у Першій світовій війні не йшлося. Зрештою, це саме було проголошено і американським президентом Вільсоном у його відомих 14-и пунктах. Серйозно готувалися прибрати Україну до своїх рук і більшовики, не жаліючи грошей на формування п’ятої колони в Україні під виглядом пролетарського антигетьманського руху в Україні.
Брак часу, відсутність політичного порозуміння між різними політичними силами не дозволили створити боєздатну армію і флот, які могли б твердо і надійно стати на захист суверенності Української Держави. Одночасно розвернулася кампанія з дискредитації українського війська. Дали про себе знати різноманітні союзи руських офіцерів та інших відверто антиукраїнських організацій, що пишно цвіли при гетьманському управлінні. У різних регіонах України на повітря почали злітати склади з вибухівкою. Під м. Києвом порохові склади горіли майже тиждень. У зв’язку з вибухом арсеналу в м. Одесі в арештованого по цій справі російського консула М.Бека під час обшуку було знайдено „Інструкцію для Червоних гвардій” для підготовки загальноукраїнського більшовицького повстання. Червона армія вже була готова до вирішального походу на Україну, більшовицькі загони вже з’явилися на північно-східних теренах України, а в Курську вже знаходився сформований в м. Москві „український” (тільки без українців) уряд радянської України.
11 листопада 1918 р. німецьке командування оголосило наказ про завершення свого перебування в Україні. Цей наказ і загроза змови вплинули на гетьмана так, що він вирішив повністю змінити свою політику. Опинившись в міжнародній ізоляції і не маючи підтримки в Україні, розуміючи, що з відходом німецький і австро-угорських військ Україна зостанеться віч-на-віч з більшовиками, гетьман П.Скоропадський 14 листопада 1918 р. грамотою проголошує федерацію України з небільшовицькою Росією. Цим гетьман розраховував отримати підтримку Антанти, особливо Франції.
Але антигетьманське повстання звело нанівець плани співпраці України з Францією. Французи з соціалістами Винниченка справи мати не хотіли і переключилися на переговори з білим рухом у Росії”.
Не все так однозначно і не грамота гетьмана стала причиною антигетьманського повстання… Пізніше Коновалець, який керував Січовими Стрільцями дуже жалкував, що вони пішли проти Гетьмана…Такі знакові події в історії українського народу потрібно добре знати…
Як підсумок пропоную сформувати перелік памятних дат періоду Української революції 1917-1921 рр., які відзначати як величні звершення і блискучі перемоги українського народу.
Дуже важливою є подія оборони Києва від червоної гвардії Муравйова
Битва за Київ (січень-березень 1918 року)
Наприкінці січня – на початку лютого 1918 р. на підступах до м. Києва розгорнулися запеклі бої з наступаючими більшовицькими військами під командуванням М.Муравйова, які рвалися до міста. Столицю України обороняли Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців, Помічний Студентський Курінь, курінь Вільного Козацтва, полк ім. кошового К.Гордієнка, Окремий Чорноморський Курінь, Залізничний Курінь, Автопанцирний дивізіон та інші невеликі військові загони.
У січні-лютому 1918 р. курені Київського полку Вільного козацтва брали участь у ліквідації інспірованого більшовиками антиурядового виступу на заводі “Арсенал” і вели тяжкі оборонні бої проти червоногвардійців на підступах до м. Києва та в самому місті.
Долю м. Києва вирішили дарницькі гармати, яких своєчасно не було знищено. Саме з них Муравйов і обстрілював м. Київ. Обстріл був неймовірно інтенсивний: лише за добу столицю накривало близько семи тисяч снарядів. Місто горіло з усіх боків. Столицю довелося залишити.
За документами фонду військового міністерства Центральної Ради, крім цих військових формувань наступаючим більшовицьким військам в різних районах України протистояли: 1-й Український корпус, 8-й армійський корпус (4-а і 15-а піхотні дивізії), 10-й армійський корпус (9-а і 13-а піхотні та 9-а кавалерійська дивізії), 25-й армійський корпус (11-а піхотна і 1-а українська дивізії та 10-й мортирний дивізіон), 31-й армійський корпус (83-я і 13-а піхотні дивізії) і так званий «Об’єднаний корпус» (3-я і 12-а піхотні та 12-а кавалерійська дивізії і 12-й мортирний дивізіон). Всі ці частини мали неповний склад і в них продовжувало службу не менше 40 тисяч солдат і офіцерів. Крім того, із добровольців були створені окремі гайдамацькі курені і полки чисельністю до 20 тисяч осіб.
Залишивши м. Київ, всі українські частини, крім Гайдамацького Коша, в районі містечка Ігнатівці на Житомирщині були об’єднані в Окремий Запорозький загін під командуванням генерала А.Прісовського, чим було покладено початок формуванню регулярної армії.
Вранці 2 березня 1918 р. Гайдамацький Кіш Слобідської України, який був переформований у 3-й Гайдамацький піхотний полк, при підтримці німецьких та австро-угорських військ вступив у м. Київ.
На честь цієї події кияни подарували гайдамакам вишитий шовком жовто-блакитний прапор, на якому з одного боку було зображено покровителя міста – Архистратига Михаїла, а з іншого – державний герб та напис: “Хай Бог поможе вам спасти Україну!”