У селі Стеблів, що на Черкащині, освятили пам’ятний знак на честь Василя Авраменка – відомого хореографа, творця танцювальних шкіл у таборах для інтернованих вояків Армії УНР.

“Цей пам’ятний знак – спільний проект Стеблівської ОТГ, благодійного фонду “Героїка” та Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника”, – пояснює майстер “Героїки” Олег Собченко.

Василь Авраменко – людина, яка тісно пов’язана з долею Армії УНР. У важки часи інтернування Авраменко був поряд з рідним військом, старався усіляко підтримати і розрадити вояків. Думки про повернення в Україну, небажання розчинятися серед поляків підштовхнули українців до створення власного «театру за колючим дротом», актори якого виступали для своїх козаків та старшин.

Вистави театру були як платними, де за вхід платили пожертву, так і безкоштовними. Всі виручені від продажу квитків гроші керівники театру спрямовували на придбання костюмів, гриму, перук та облаштування декорацій. У репертуарі переважали п’єси українських драматургів: «Бурлака», «Паливода», «Мартин Боруля» Івана Карпенко-Карого; «Назар Стодоля», «Невільник» Тараса Шевченка; «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького. Режисером аматорського театру був козак Олександр Сосницький. Цікавим є те, що під орудою козака-режисера грали й старшини: підполковник Марк Ганжа та сотник Юрій Дараган. Останній до того ж був відомий серед емігрантів як поет і літератор. Цей старшина, родом із Херсонщини, не лише грав у театрі, а й працював у редакції таборового журналу «Веселка».

Навіть театральне життя у таборі було просякнуте мілітаризмом та дисципліною: штаб 3-ї Залізної дивізії призначив до театрального гуртка трьох інструкторів, які мали пильнувати за розвитком «національно-освітньої справи».

Театр не міг існувати лише з продажу квитків, тому його підтримували грошовими пожертвами заможніші старшини. Як і у війську, театрали подавали рапорти про кожен день своєї діяльності. Так, лише з червня по липень 1921-го таборовий театр у Каліші дав 10 вистав, провів 41 репетицію тривалістю 89 годин. Театральні вистави відвідало 8110 глядачів. Загалом за два літні місяці театр заробив 35 645 марок.

У тому ж таки Каліші вояк Армії УНР Василь Авраменко започаткував власну танцювальну школу, до якої записалось понад тисяча військових. Після піврічної праці він створив репрезентаційний танцювальний колектив за участю, зокрема, кількох генералів. Його концертами за участю офіцерського хору дивізії під керівництвом сотника Созонта Калмуцького захоплювалися мешканці Каліша та інших міст Центральної Польщі. На жаль, Авраменко до 1924-го не мав дозволу виступати на терені східних польських воєводств. Тому обрав іншу стежку для популяризації українського танцю серед населення Галичини, Холмщини та Волині: протягом 1924-го він організував низку місячних курсів українського танцю на цій території, зокрема, для майже сотні школярів Перемишля.

“Вшанування Авраменка – це увічнення не лише його хореографічних талантів, але й наш знак подяки за його працю серед інтернованих вояків Армії УНР”, – пояснює Олег Собченко. 

Знаково, що на освяченні пам’ятного знаку Василю Авраменку праворуч стояли вояки-добровольці сучасної війни під державним прапором та червоно-чорними прапорами. Ліворуч, серед козаків історичного товариства “Чорних запорожців” під історичним прапором – добровольці ЗСУ Василь Ільчишин та Правого Сектору Валерій Ільчук. Службу Божу править капелан , Благочинний Корсуньского району отець Ростислав Било УПЦ КП.

Користуючись нагодою, “Героїка” пропонує Вашій увазі унікальну збірку малюнків, що зберігаються в Архіві Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці і присвячені творчості Василя Авраменка. Ці малюнки були створені українськими малярами у таборах для інтернованих вояків Армії УНР. 

АВРА́МЕНКО Василь Кирилович (10(22). 03. 1895, с. Стеблів, нині смт Корсунь-Шевченків. р-ну Черкас. обл. – 06. 05. 1981, Нью-Йорк, 04. 05. 1993 перепохов. у Стеблеві) – хореограф, актор, продюсер, дослідник і знавець українських танців. Закін. вечірні учит. курси на Далекому Сх., м. Владивосток (1913). Дебютував у лютому 1918 на сцені Київ. театру М. Садовського у спектаклі «Катерина» М. Аркаса (роль Першого хлопця), згодом виступав у концерт. виставі, присвяч. пам’яті Т. Шевченка (березень 1918, Київ) та виставі «Мати-наймичка» І. Тогобочного. 1919–20 – актор профес. театру М. Садовського (Київ, Вінниця, Кам’янець-Подільський). 1922 організував школу нар. танцю у Львові, 1923 – у Луцьку, Кременці, Рівному, 1924 – у Холмі. Від грудня 1925 жив у Канаді, де заснував і очолив Гол. рухому школу, в якій навчалися театр. мистецтва і хореографії; від 1928 – у Нью-Йорку. У 20–50-х рр. гастролював із ансамблем укр. нар. танцю країнами Європи, Америки; в Австралії, Ізраїлі. Виступав на сцені «Метрополітен-опера» в 1931, 1935 – у Білому домі (Вашинґтон). Елементи шевченків. поезії покладено в основу таких танців, як «Запорозький герць», «Катерина херсонська», «Козак сольний», «Великодня гаївка» та ін. До його автор. композицій належать танки «Козачок подільський», «Гопак колом з вільним сольом», «Гречаники», «Коломийка-сіянка», «Великодня гаївка», «Метелиця в’юча», «Гопак парубоцький», «Танок Гонти», «Журавель весільний», «Чумак», «Запорозький герць», «Аркан коломийський», «Чумачок», «Гонивітер», «Танок Довбуша» та балетні картини «За Україну», «Чумаки», «Січ отамана Сірка», «Великдень на Україні», «Русалки» та ін. 1936 заснував і очолив власну кіностудію у Нью-Йорку, де були поставлені фільми за п’єсами укр. драматургів-класиків: «Запорожець за Дунаєм» (за однойм. оперою С. Гулака-Артемовського), «Наталка Полтавка» (за однойм. оперою М. Лисенка), «Маруся Богуславка», багато фольклор. фільмів. Найвидатніша робота в цій галузі – звуковий фільм «Тріумф українського танцю» (1954), над яким А. працював 25 років. Автор підручника «Українські національні танки, музика і стрій» (Вінніпеґ, 1947). У Нью-Йорку створено фонд В. Авраменка. У Києві 1991 відбулася докум. виставка «З українським танцем по світу»; 1993 у Києві, Стеблеві – міжнар. наук.-практ. конф. «Василь Авраменко та укр. культура».

Енциклопедія сучасної України. В. К. Борисенко