В м. Букарешті 14 – 16 вересня 1928 р. відбулася 5-та з черги конференція української політичної еміґрації в Румунії. На цю конференцію запрошено було всіх без винятку політичних еміґрантів з України, не обмежуючи їх жадними представницькими нормами. Така широка й толєрантна постановка справи конференції з рамени представницького орґану української еміґрації – Громадсько-Допомогового Комітету в Румунії надала самій конференції глибоко-національний зміст, широко обєднуючий тон і навіть імпозантний вигляд в очах чужинців. Делегати зїхались з усіх кутків Румунії, а ті, що не могли послати делєґата чи самі приїхати, надіслали своє тепле слово привіту й добрих побажань.

Президію конференції було обрано в таком складі: голова – професор Мацієвич, тов. голови – Іл. Дробіт, секретарі: М. Павлович та І. Літнівський.

Після вступного слова голови конференції надсилається телеґрамою Румунському урядові в імени конференції вислови вдячности за гостинність, якою користується українська еміґрація на території Румунії. Уповноважується також Громадсько-Допомоговий Комітет зложити в імени укр. вінок на могилу незнаного героя Румунії. Далі зачитується привітання: першим від п. Заступника Голови Директорії УНР та Головного Отамана Української Армії й Флоти Андрія Лівицького:

ДО ПРЕЗИДІЇ КОНФЕРЕНЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІҐРАНТІВ У РУМУНІЇ.

В восьму річницю тяжкого перебування борців-патріотів на чужині вважаю за приємний обовязок сердечно привітати українську еміґрацію в гостинній Румунії. В листуванні з представниками Вашими і в особистих розмовах з Паном Міністром Мацієвичем я не раз підкреслював патріотичні заслуги громадянства нашого в Румунії, його сконсолідованість, карність, вірність і відданість нашим великим завданням.

Тепер, коли час визволення наближається, коли й вороги наші чують близьку перемогу, не можу не привітати Тих, хто так послідовно й непохитно тримав наші святі прапори в своїх невтомних руках.

Не маю сумнівів, що в найближчих роках, або й місяцях Справедлива Доля приведе нас до вимріяної перемоги, і там, на просторих землях Незалежної Держави Української, бездоганні борці за визволення знайдуть своє почесне місце серед будівничих нашої молодої державности.

А до того часу – невтомна підготовча праця, невтомна безкомпромісова боротьба проти північного ворога, погорда до зрадників та угодовців і незломна воля до перемоги!…

Андрій Лівицький.

Другим зачитується привітання від Воєнного Міністра уряду УНР ґенерала Сальського:
«Вітаю Вас, славетне вояцтво, що за 8 злиденних років не втратило волі до боротьби і залишилось вірним прапорам УНР. Бажаю вам зустрінути дванадцяту годину загартованими та міцно згуртованими.
Ґен. Штабу Ґен-Хор. Сальський».

Як одно, так і друге привітання покрито ентузіястичними оплесками і загальним піднесенням усіх присутніх. Далі зачитується цілий ряд інших привітань від ріжних укр. організацій, установ і окремих осіб з Румунії, Польщі, Чехів, Франції й інш.

Вся праця конференції проходить під знаком абсолютної єдности, повної свідомости своїх завдань і одинокої кінцевої мети – відбудови своєї незалежної Держави. Делєґатами відчувається важливість моменту, одностайність і громадська дисциплінованість, ці відмінні риси укр. еміґрації в Румунії, рельєфно пробиваються на протязі всієї конференції. Зокрема виразно закреслюється і стверджується конференцією жертвенна праця Громадсько-Допомогового Комітету, який без спеціяльних засобів, лише розпоряджаючи незначними внесками від самооподаткування еміґрантів, бере провід у житті всієї еміґрації, допомагаючи їй правно, матеріяльно й морально.

Зрештою, 5-та конференція показала, що велика еміґрантська сімя в Румунії не розпалась і не згубила в недолі тяжкій своєї волі до чину; вона свято й непорушно несе в своїх напружених руках стяг боротьби за незалежність рідного краю, а гасло її сьогодняшнього, як рівно й завтрашнього дня: «або здобути, або дома не бути!»

Свої почуття і свій незломний дух укр. еміґрація в Румунії недвозначно виступила устами 5-ої конференції своєї в привітанні до п. Заступника Голови Директорії, Андрія Лівицького, як також і в привітанні до Воєнного Міністра, ґен. Сальського, які мають такий зміст:

ДО ПАНА ЗАСТУПНИКА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ УНР ГОЛОВНОГО ОТАМАНА УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА І ФЛОТИ АНДРІЯ ЛІВИЦЬКОГО.

Громадсько-Допомоговий Комітет, з доручення 5-ї Конференції Української Еміґрації в Румунії, має за шану передати Вам вислови найглибшої і найщирішої подяки за ті бадьорі слова Вашого привіту, які викликали в душах всіх членів Конференції зворушуючи патріотичне піднесення та які гучною луною відібються по всіх кутках розсіяння нашої еміґрації тут, в Румунії.
При цій нагоді Конференція, при абсолютній одностайності, доручила Комітетові передати Вам – яко верховному Вождю, а також і Урядові УНР – яко єдиному правному державному орґанові визвольних змагань Українського Народу, що Українська Еміґрація в Румунії ніколи не хиталася в своїх національних почуваннях і ніколи не випускала з рук святих для неї жовто-блакитних прапорів УНР.

Українська Еміґрація в Румунії з великою увагою, але й з не меншим спокоєм, слідкує за тими шаленими атаками, які з ріжних боків ведеться на Український Національно-Державний Провід – в особі Уряду УНР та всіх його чільних діячів – і в урочистий для себе день – відкриття 5-ої по черзі Конференції – з одностайною непохитністю, твердо і рішуче заявляє, що вона знає правдиву ціну цим атакам і, кваліфікуючи їх, як ганебну провокацію з боку професійних авантурників, самозакоханих амбітників, нікчемних перекинчиків та платних провокаторів та відноситься до них з огидою та призирством.

Гідну відповідь відвертим ворогам Українська Політична Еміґрація, що нині перебуває в Румунії, дасть тоді, коли Уряд Української Народньої Республіки знову покличе її під свої бойові прапори

Голова Комітету: Проф. К. Мацієвич.
Секретар: Дмитро Геродот. (М. п.)

ДО П. ВІЙСЬКОВОГО МІНІСТРА УРЯДУ УНР. ГЕНЕРАЛА В. САЛЬСЬКОГО.

З доручення 5-ої Конференції Української Еміґрації в Румунії, обібраний нею Громадсько-Допомоговий Комітет має за честь передати Вам глибоку і сердешну подяку за ті щирі, бадьорі і теплі слова Вашого привітання, які викликали серед присутніх делєґатів велике патріотичне піднесення та які зайвий раз підкреслили, що військова керма Уряду УНР перебуває в надійних, енергійних та певних руках.

5-та Конференція Української Еміґрації в Румунії доручила передати Вам, що вона й далі буде спокійно і організовано ділити долю перебування на чужині разом з єдиним правним Урядом УНР.

В дванадцяту годину боротьби за Самостійну Україну вона без хитань, дружньо й дисципліновано стане там, де накаже їй Державний провід УНР.

Голова Комітету: К. Мацієвич.
Секретар: Дмитро Геродот.

Журнал “Табор”, 1928 р., XI, ч. 9

“Героїка” висловлює подяку панові Дмитрові Драганові за допомогу в наборі спогадів.