Часто одна лише фотографія може висвітлити безліч цікавих історій та фактів. На то вона і світлина, що «висвітлює». Отже, перед Вами одиниця зберігання Архіву ОУН в Українській інформаційній службі Лондона, Ф. 30, оп. 3, од. зб. 17, од. обл. 3.

Знімка з життя української військово-політичної еміграції в Польщі, періоду інтернування Армії УНР за колючим «союзницьким» дротом.

На звороті читаємо нанесений чорнилом напис: “Працівники видавництва «Чорномор» у Каліші. В центрі – сотник, редактор А.Коршнівський. Видавництво «Чорномор» було організоване в Каліському таборі серед інтернованих українських вояків на засоби Українського Громадського Комітету з Праги. Сидять зліва на право: В.Костерчук (секретар видавництва), А.Лисенко (старший друкар), козак Гаєвик (друкар. учень), А.Коршнівський (редактор видавництва), М.Кривопуск (хорунжий, друкар), С.Бондар (поручник, у видавництві – друк. учень), О.Єрмалай (друкар). Стоять зліва на право: Г.Парнюк (поручник, друкар. учень) , Г.Поронників (поручник, друк. учень), козак Семко (друкар. учень), М.Кирієвський (поручник, експедитор), полковник Генерального Штабу В.Савченко (палітурщик), козак М.Довгополенко (палітурщик)”.

«Героїка» спробувала розкрити деталі біографій тих, кого історія закарбувала на фотопапері.

Коршнівський Антоній (роки життя невідомі) – сотник Армії УНР. Служив у піхоті. [1]

Кривопуск Микола (1894 – 24.01.1970, США, м. Філадельфія) – хорунжий Охорони Головного Отамана УНР. Колишній студент Київського політехнічного інституту та юнак 2-ї Української військової школи, у 1920–1921 рр. — старшина Охорони Головного Отамана, у грудні 1921 р. закінчив Спільну юнацьку школу з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії. [1]

Бондар Сільвестр (роки життя невідомі) – поручник Армії УНР. Служив в артилерії. Після поразки Армії УНР опинився у таборах військовополонених у Польщі. В анкеті Всеукраїнської Спілки Військових Інвалідів за 9 серпня 1922 р. зазначив, що потребує праці на адміністративній посаді. Клопотав про застосування відновлювального лікування (терапії). Подальша доля невідома. [2]

Парнюк Гаврило (26.07.1899, Полтавська губ., Хорольський пов., с. Мойсіївка – після 1969) – хорунжий Армії УНР. Закінчив Хорольську гімназію, з квітня 1919 р. навчався у Житомирській юнацькій школі. У 1920–1930 роки мешкав на еміграції в Польщі, після Другої світової війни виїхав до США, станом на 1963 р. мешкав у м. Гамільтон. [1]

Кирієвський Микита (роки життя невідомі) – козак 1-ї сотні Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР. Тричі ранений в боях за Україну. [3]

Савченко Володимир Павлович (14.08.1882, Київська губ., м. Сквира – 18.02.1957, США, штат Нью-Джерсі, м. Баунд-Брук) – полковник, начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1900 р. вступив однорічником 2-го розряду до 176-го піхотного Переволочненського полку, звідки через два роки вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища (прискорений випуск 1905 р.) У складі 66-го піхотного Бутирського полку був відряджений на Російсько-японську війну, яка на момент прибуття полку вже скінчилася. Згодом служив у 70-му піхотному Рязькому полку (Краснік, Польща), з яким вирушив на Першу світову війну. Під час Першої світової війни командував ротою 70-го піхотного полку, батальйоном 542-го піхотного Лепельського полку. В 1917 р. вступив на прискорені курси Військової академії Генерального штабу, встиг закінчити лише старший курс (при більшовиках). Протягом 1917 р., між семестрами, обіймав посади старшого ад’ютанта штабів 18-ї та 136-ї піхотних дивізій. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.04.1917 р.). Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. 26.07.1918 р. прибув з Радянської Росії, де закінчив Академію Генерального штабу, у розпорядження Генерального штабу Української Держави. З 01.11.1918 р. — старший ад’ютант штабу 7-ї пішої дивізії Армії Української Держави, у складі якої перейшов на бік Директорії. У другій половині січня 1919 р. — начальник штабу групи Січових стрільців на чолі з І. Рогульським. Згодом — молодший ад’ютант штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 03.03.1919 р. — начальник залізничної частини оперативного відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 06.06.1919 р. — начальник оперативної частини штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР, т. в. о. начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії, а з 01.11.1919 р. — начальник штабу 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Наприкінці листопада 1919 р. був інтернований польською владою. З 23.06.1920 р. — начальник відділу укомплектування Головного управління Генерального штабу УНР. З 03.08.1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 06.09.1920 р. був приділений до штабу Армії УНР. З 01.11.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР.
У 1943 р. служив у штабі Поліської Січі отамана Бульби-Боровця. Після роззброєння Поліської Січі на початку осені 1943 р. Українською повстанською армією відмовився служити в УПА та виїхав до Кракова.
З 1950 р. жив у США, де й помер. [4]

1. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга ІІ: Наукове видання. — К.: Темпора, 2011.
2. ЦДАВОУ. Ф. 3307, оп. 1, спр. 41, с.8;
3. Микита Кирієвський\\Літопис Червоної Калини. – Львів, жовтень 1929. – №1 – с. 1
4. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007.

Павло Подобєд, керівник благодійного фонду “Героїка”