У фондах Національної бібліотеки України ім. Володимира Вернадського зберігається чимало стародавніх українських газет. Особливо цікаво гортати сторінки фронтових часописів Армії УНР. З газетних шпальт можна довідатися не лише про тогочасні політичні події, а й ознайомитися з дописами самих вояків. Часом, на дозвіллі, козак брав до рук олівця та писав гумореску або пісню. Нерідко на пожовклих сторінках натрапляємо на згадки про загиблих побратимів. Автори нотаток писали простою мовою, наче підкреслюючи, що найперше козак має володіти рушницею та шаблею, а вже потім мистецтвом красномовства. У ч. 43 газети “Український козак” від 31 серпня 1919 р. вміщено статтю, яка підштовхнула представників благодійної ініціативи “Героїка” вирушити в краєзнавчу експедицію.

Ось її текст: “24 серпня 1919 року наш полк мав змогу віддати останню шану своїм товаришам – козакам та старшинам, замученим большевиками в с. Холодець після бою 1 червня 1919 року. На могилку зібралося майже все село. Під час панахиди та промови командира полку селяни плакали. Після панахиди команда віддала траурний салют. Панахида зробила сильне вражіння на селян, які, до речі сказати, дали останній притулок на цьому світі мученикам на сільському кладовищі. Селяни розказували, що після того, як большевики (таращанці) вибили нас з-під міста Купеля (?), в село в’їхав на фаетоні старий, сивий большевицький комісар чи командір. В цей мент біля ставу були вистроєні полонені козаки та старшини, всього 17 чоловік, яких він почав бити канчуком по обличчям та головам. Після звірського знущання, після того, як у деяких були розбиті голови, їм наказано було бігти просто в ставок. Одразу зацокав кулемет. Большевики почали стріляти з рушниць. Всі наші сірожупанники полягли біля ставу, та де-які у дворі. Після цього большевики доколювали де-яких багнетами та добивали прикладами. Через декілька днів селяни, зібравши окремі члени трупів, поховали їх на своєму цвинтарі. Тепер на тих дорогих могилах полк поставив хреста з мідною дошкою, на якій написано: “Борцям за Україну – козакам та старшинам 10-го полку сірожупанників, замученим большевиками в с. Холодець після бою 1 червня 1919 року”. Є.Т. Дієва армія УНР. 24-8-19”.

Ця згадка безцінна для дослідників, які прагнуть відшукати та впорядкувати могили українських воїнів. Украй рідко щастить зустріти опис не лише загибелі, а й похорону бійців Армії УНР. До слів невідомого автора, який підписався ініціалами Є. Т., варто додати спогади старожилів села Холодець, зібрані 20 липня 2012 року представниками благодійної ініціативи “Героїка”. Спілкування із селянами засвідчило, що пам’ять про трагедію збереглася, бо батьки переказували про неї дітям. Селяни розповіли, що один з вояків утік з-під варти й, рятуючись, заховався на пасіці, однак червоні знайшли його та закололи багнетами. Інший полонений, не чекаючи, коли його розстріляють, пірнув у ставок і зник з очей більшовиків. Випірнув уже на іншому березі, але впав від рушничного пострілу червоноармійця.

Командир, який віддав шану своїм побратимам по зброї, – Анатолій Костик. Цей відважний старшина через півроку розділив долю своїх товаришів – загинув у бою під час Першого зимового походу.

Старий дерев’яний хрест, установлений на могилі вояків 24 серпня 1919 року, давно зогнив та розвалився. Близько 10 років тому зусиллями місцевих пенсіонерів на могилі було встановлено скромний металевий хрест. Таблички з написом на могилі немає. Поховання занедбане. Сільська рада за 20 років незалежності нічого не зробила, щоб упорядкувати братську могилу українських козаків. Що вже казати про пам’ятник!

Благодійна ініціатива “Героїка” вирішила відновити справедливість стосовно полеглих і спорудити на братській могилі, що на сільському кладовищі с. Холодець Волочиського району Хмельницької області, пам’ятник. Загальний кошторис будівництва становить 10000 грн.

Переказати кошти на цей проект можна на картку ПриватБанку:

4149 6050 5124 4937. Слабоспицький Олег Олександрович.

Докладніша інформація: heroic.spirit@gmail.com

+ 38 093 725 67 45 (Павло Подобєд).

Павло Подобєд

Незборима нація (Київ). – 2012. – Ч. 8 (318). – С. 2.