30 втілених проектів
НАЗАД
  • 12 Липня 2013
  • 1276
  • Прокоментуй!
Публікації
Думки про Волинську трагедію
Меморіальна дошка на Микулинецькому кладовищі
Меморіальна дошка на Микулинецькому кладовищі

Вже багато сказано та написано щодо заяв Сейму про Волинську трагедію. Свою позицію висловили авторитетні історики та політологи як з польської, так і з української сторони. Очевидно, що спільної думки з даної проблематики немає і бути не може. Однак, постанова Верхньої палати парламенту Польщі “У 70-і роковини Волинського злочину”, ще раз нагадала всім нам про потужний політичний потенціал, яким володіє історія, а точніше коммеморативні практики.

Волинська трагедія/Rze? wo?y?ska за кілька днів стала інструментом як внутрішньої так і зовнішньої політики Варшави.

Оскільки політика пам’яті є сферою моїх професійних інтересів – вважаю за потрібне висловити ряд думок та поставити питання польським колегам.

З уваги дослідників зовсім випало кілька чинників, які стали сутінками перед бурею українсько-польських відносин 1943 року:

а) Ризький мир, або як називали його ветерани Армії УНР «Ризьке Андрусове», спричинив справжній вибух антипольських настроїв серед української військової еліти та інтелігенції.

б) Восени 1920 року серед українців панувала думка, що «західні друзі» не просто зрадили, а за нашою спиною ділять з комуністами скривавлене тіло України.

в) До честі поляків слід сказати, що навіть після сепаратного миру вони прагнули «тримати лице» – надавали українцям колосальну матеріально-технічну допомогу. Однак послідовності Варшаві забракло. Відмовились від військової конвенції Сінклера-Славіка, однак від західноукраїнських земель відмовлятися не стали.

г) Позиція «плювали на зобов’язання, але пам’ятаємо про власні права» стала міною в українсько-польських взаєминах.

ґ) Військо Польське залишило більшовицький фронт і Армія УНР зосталась сама проти переважаючих сил червоних. Навіть грандіозна мобілізація подолян не врятувала українців від поразки (Галичина та Волинь були закриті для наших мобілізаційних пунктів). Зняті з врангелівського фронту більшовицькі частини були кинуті на український фронт. Поляки ласкаво ввімкнули пекельну м’ясорубку і умили руки від кривавих боїв осені 1920-го.

П’ятнадцять тисяч вояків Армії УНР, а з ними така ж кількість цивільних, 21 листопада того ж року опинились у Польщі. Цинізм ситуації полягав в тому, що бійці Війська Польського роззброювали українців на території, яку поляки одержали в обмін на недотриману обіцянку.

Запис у метричній книзі про страту юнака Сухина. ДАТО, Ф. 487, Оп.1, спр. 400, Арк. 20 зв
Запис у метричній книзі про страту юнака Сухина. ДАТО, Ф. 487, Оп.1, спр. 400, Арк. 20 зв

Здавалося б, що в цій історії можна було б поставити крапку: ну зрадили, було таке; ну забрали Галичину та Волинь, хоч і не дотримались своїх зобов’язань; ну підставили тисячі побратимів по зброї – з ким не буває? Однак найгірше чекало українців попереду – зустріч колишніх союзників. Опустимо умови інтернування, в які потрапили українці. Зрештою, роззброїти та полонити українців було міжнародним зобов’язанням Польщі. Інакше бути не могло. Найстрашніше в іншому – як це відбувалось.

У фондах Центрального Державного архіву вищих органів влади України зберігаються документи Окремої кінної дивізії Армії УНР про зловживання з польського боку в дні переходу українцями річки Збруч: ЦДАВОУ, ф. 3170, оп.1, спр. 16 – всього 90 аркушів.

Мова йде про тотальний грабіж та насилля бійців Війська Польського щодо українських козаків та старшин і цивільних біженців. Ось одна із сотень типових історій. Юнак (тобто кандидат у старшин – ред.) 2-го Запорізького кінного полку Іван Мельдер в числі інших бійців перейшов річку Збруч. На території сучасної Тернопільщини польські воїни у категоричній формі наказали лицарю Залізного Хреста віддати свого коня. Мельдер відповів, що передасть коня зі збруєю лише українському командуванню у Тернополі, про що має бути складено відповідний акт. Поляки вчинили банальний грабунок. Юнак, аби вберегти власне ім’я від приниження, став боронитися силою. На підмогу другові прибув однополчанин Никифор Сухин. Обох поляки застрелили. В акті про смерть, як і в метричній книзі міста Тернополя, записали: «Розстріляні за мародерство та грабунок». Хіба не цинізм? Жертви польського злочину здобули посмертну славу злочинців.

Таких історій лише по Окремій кінній дивізії Армії УНР десятки. Що творилось в масштабах цілої армії – можете собі уявити.

Які думки роїлись у голові пересічного вояка Армії УНР? Воювали разом, боронили як Київ, так і Замостя; потім нас зрадили і лишили на фронті самих – тобто підставили як гарматне м’ясо; потім поранених та зморених пограбували; тих, хто чинив спротив – розстріляли та оголосили бандитами; потім кинули у табори до більшовиків (у Щипьорно та Каліш) – так подякували за спільну війну проти червоних; згодом наш уряд вигнали з Польщі на вимогу Кремля…

До цієї картини слід додати переслідування православної церкви у Польщі в міжвоєнний період. Якщо врахувати, що майже всі воїни Армії УНР були православного віросповідання – картина просто чудова! Закладені тривкі підвалини для міцної дружби.

Складається враження, що поляки кидали гарматні снаряди у пічку і дивились: «А що ж з того буде? А якщо підкинути ще?». Наслідки відомі.

Меморіальна дошка на брамі Микулинецького цвинтаря
Меморіальна дошка на брамі Микулинецького цвинтаря

Насамкінець зазначу, що цього року Благодійним фондом «Героїка» була встановлена у Тернополі меморіальна дошка воїнам Армії УНР. В такий спосіб було вшановано бійців, які поховані на Микулинецькому кладовищі міста. Серед вигравіруваних імен згадано й Івана Мельдера та Никифора Сухина, яких стратили поляки і оголосили бандитами. Біля їхніх імен не зазначено причини смерті. Ми навіть не розглядали варіанту пам’ятного знаку жертвам польського злочину. Не тому, що Польща наш «адвокат у Європі» чи ліпший друг. Просто вважаємо, що сторінка українсько-польських конфліктів вже перегорнута.

З впевненістю можу сказати, що «Героїка» ніколи не буде ставити пам’ятників «жертвам пацифікації» або «малюкам, замордованим Армією Крайовою». Хоч би Сейм щодня ухвалював антиукраїнські заяви. Наша позиція – пам’ятати героїв, а не засуджувати негідників.

Взаємні злочини та звинувачення у минулому. Однак чи вважають так поляки?

Павло Подобєд,
керівник Благодійного фонду «Героїка»

Схожі Новини
  • 19 Листопада 2021
  • 2999
  • Прокоментуй!
Пам’ятник на могилі поручника Аврамчука: зібрано половину необхідної суми

Завдяки Вашим пожертвам зібрано половину необхідної суми для реалізації двох ...

детальніше
  • 17 Листопада 2021
  • 2344
  • Прокоментуй!
На Житомирщині вшанують Героїв Базару

У листопаді–грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу ...

детальніше
  • 12 Листопада 2021
  • 2248
  • Прокоментуй!
Допоможіть встановити пам’ятник на могилі поручника Хоми Аврамчука

Цьогоріч ми маємо надію встигнути реалізувати ще кілька проєктів. Все ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.