- 28 Квітня 2013
- 1045
- 1 коментар
Наказом Головної Команди від 2 квітня б. р. за ч. 8. встановлено 22 травня днем річного свята нашої армії. До редакції журнала з ріжних країн поступили численні повідомлення про перебіг святкування урочистого дня, які нижче й подаємо. [1]
ПОЛЬЩА, ВАРШАВА. Урочисте свято 10 річниці існування Армії У. Н. Р. було організовано комітетом, до складу якого входили: генер. штабу генерал-хорунжий Кущ, генер. штабу генерал-хорунжий Безручко, генер. штабу генерал-хорунжий Змієнко, генерал-хорунжий Шандрук, полковник Приходько, полковник Куликівський, адм. полковний Виговський і сотник Монкевич.
Згідно з наміченою програмою, дня 22 травня в митрополітанській церкві на Празі відправлено урочисту службу Божу. Правив протопресвітер військ У. Н. Р. п. о. Пащевській з численним українським духовенством.
Після служби Божої протопресвітер виголосив промову, в якій змалював той тернистий шлях, що ним ішла вкраїнська армія ось уже десять років.
Дня 28 травня в залі т-ва гандльовців (вул. Sienna ч. 6) відбулася урочиста академія.
Заля була по мистецьки удекорована значками штабів-штаба армії, груп, дивізій та полків. На підвищенню серед живих квітів містилося погруддя св. пам’яти Головного Отамана С. В. Петлюри. Національні кольори влучно перепліталися з зеленню. По боках погруддя стояли прапори дивізійні та української студентської громади у Варшаві.
Розпочалася урочиста академія оголошенням листа, якого комітет одержав від Пана Голови Директорії і Головного Отамана Військ У. Н. Р., що ласкаво погодився взяти під свій Високий протекторат влаштоване свято:
„До Комітету по святкуванню десятої річниці започатковання армії У. Н. Р.
Незалежні обставини не дозволили мені взяти особисту участь у світлому святі відродження збройної сили України… Не перед вільними громадянами Незалежної Батьківщини довелося нам урочисто згадати про патріотичні військові з’їзди 1917 р. та про творчу працю Генерального Військового Комітету.
В цей урочистий день не побачить Україна рідного війська, не зустріне борців за визволення, не привітає радісно вірних синів нації. Великий Вождь, Незабутній Творець збройної сили народу українського, загинув од ворожої кулі. Немало шляхетних лицарських могил жорстока доля розкидала на далекій чужині…
Та не сміємо падати духом, не можемо безсило опускати рук. Не для того Безталанна Україна послала нас на довге вигнання, щоб ми посміли доходити тут до зневірря. Не для того розпорошене вояцтво непохитно тримається традиційних, освячених кровью, прапорів армії Української Народньої Республіки, щоб ми втратили віру в світлу перемогу. Не для того Змучена Мати чекає лицарів-синів, щоб ми хоч на хвилину забули про яскраве завдання нашого життя – про визволення рідного краю…
Глибоко вірю, що патріотичне вояцтво українське не розгубило світлих ідеалів своїх серед злиднів тяжкого вигнання. Не маю сумнівів, що прийде слушний час – і на заклик рідної влади лицарі-орли полинуть на боротьбу за визволення Закутої в кайдани Батьківщини. – Знаю, що в скорому часі рідні жовто-блакитні прапори урочисто замають на широких просторах Щасливої Вільної Незалежної Держави – України!
Андрій Лівицький (в. р.)”
Ген. Сальській в своїй промові яскраво змалював головні підстави творення нашої армії, починаючи від р. 1917 і ту ідеологію, що була й є провідною в армії. Закінчив він закликом до вояків – бути готовими, бути на варті, щоби знову, коли покличуть, могти стати до боротьби за визволення рідного краю.
Після промови хор студентської громади виконав національний гімн.
Далі промовляв сотник Б. Монкевич, що виголосив реферат, присвячений пам’яти невідомого українського козака та докладно розповів про формування 1-го українського полку (Богданівського).
Третім промовцем ген. Кущем виголошено реферат „За визволення”. (Дивись 3 книжку „Табору”).
Студентський хор у перервах виконав низку пісень і він-же чудовим співом „Україна Мати”, закінчив свято, що глибоко зворушило всіх присутніх.
На академії, крім вояків, були присутні члени української колонії м. Варшави та багато гостей-поляків і представників грузинської колонії.
Комітетом по влаштуванню святкування 10 річниці існування Української армії одержано численні привітання з ріжних осередків, де перебуває наша еміграція. В тому числі, від бувшого представника уряду У. Н. Р. при уряді Франції наступного листа, адресованого голові комітету:
„Ваша Ексцеленція!
Дозвольте мені з приводу святкування X-ої річниці Української Армії, висловити Вам і всім иншим членам нашої Славної Армії, зібраним з Вами, нащадкам великих і славних на цілий світ козаків, наслідникам тих, що добували Москву й боронили Хотин з Сагайдачним, рятували Україну, Польщу й цілий христіянський світ від варварів, яким і папа, і цісарі й королі французькі та шведські віддавали шану – гідним потомкам героїв, з якими історія ні одної демократії не може рівнятися, мою глибоку пошану, моє гаряче привітання.
Тим, що боронили рідну нашу землю й цілий світ від нового варварства, що здобували Київ у 1919 р. і боронили Замостя в 1920, що задивляли своїм героїзмом до самого кінця нерівної боротьби – Слава!
Слава тим, що впали на полі боїв, і тим, що остались живі, стовпам величи й будучини України, її найдорожчий надії.
Граф Михайло Тишкевич (в. р.).”
ЛОДЗЬ. Організацію свята переводилося комісією, до складу якої входили: підполковник Ященко – голова, підполковник Неміловський – заступник голови, підполковник Нагнибіда – скарбник і сотник Барило – секретар.
Дня 29 травня о годині 12 відправлено молебінь; Співав мішаний український хор.
На молебні був присутній командир IV польського корпуса генерал Малаховський з ад’ютантом та багато місцевих громадян-симпатиків. Українська колонія м. Лодзь була майже в повному складі. О годині 16-й в залі польського Товариства У.М.С.А. розпочалася урочиста академія, яку відчинив своєю промовою голова комісії, що коротко з’ясував вагу та значіння сьогоднішнього свята. Після його промови хор виконав національні гімни – український та польський.
Далі заслухано реферати: сотника Барило – „Організація й бойова діяльність Української Армії від 1917 р. до 1920”; підполковника Ященка – „Спільна бойова діяльність армій Української та Польської в 1920 р.”; п. Гудзія – „Про стан санітарний в армії У. Н. Р.”
На академії, крім українців та поляків-симпатиків, були присутніми такі особи: п. п. воєвода Лодзінський Ящолтз, віце-воєвода Левіцький, генерал Малаховський, секретар воєводи Росіцький, заступник керовника міліції Ізідорчикі й інш.
ПОЗНАНЬ. Заходами відділу Українського Центрального Комітету, Громади Емігрантів та Громади Студентів влаштовало урочисту академію в залі п. Яроцького.
Академію відчинив і першим промовляв п. генерал Ольшевський. Слідуючим виголосив реферат полковник Кузьмин – „Організація української армії”; п. Ю. Липа – „Життя, діяльність і смерть С. В. Петлюри”; і п. Ружицький „Нарис про бойові организації в Галичині при австрійській державі та боротьба галицької армії разом з українською проти большевиків”.
У перервах між рефератами хор виконав цілу низку пісень.
(„Тризуб”, ч. 29/87).
ЛЮБЛИН. В урочистий день повстання армії Української Народньої Республіки українська колонія, що налічує біля 1120 осіб, зібралася на урочисту академію, організовану відділом Українського Центрального Комітету. На академії виголошено два реферати – один присвячений історії української армії, а другий – з життя української еміграції. Згідно з загальним бажанням присутніх вислано поздоровлення урядові У. Н. Р. та маршалові Пілсудському.
Перед академією відправлено службу Божу. Співав український хор.
(„Тризуб”, ч. 29/87).
РУМУНІЯ, БУКАРЕШТ. Свято десятої річниці започатковання армії У. Н. Р. відбулося 22 травня.
Коло години десятої майже вся українська колонія м. Букарешта зібралася в болгарській церкві (каля Каларашілор, 16) на поминальну службу Божу, по всіх тих, що загинули у визвольній боротьбі за незалежність України. Співав український хор, що надавало службі Божій особливої урочистості.
По обіді, коло години 20-ї, в залі „Трансільванія” відбулася урочиста академія, під час якої виголосив доклад п. полковник Порохівський на тему: „Українська Армія, та її боротьба за волю”.
Говорячи про початки армії, докладчик відмічає, що започатковання українських частин йшло двома шляхами: з одного боку переводилися формування частин на терені України з вояків, що по тих або інших причинах перебували поза частинами, а з другого боку переводилася українізація цілих частин б. російської армії, як це ми, наприклад, бачимо з 34 армійським корпусом, що перетворився в 1 й Український корпус.
Духовним вождем, ідейним керовником армії був С. В. Петлюра. Він власним прикладом утворює бойову традицію, якою весь час була пройнята Українська Армія, історія якої повна прикладів легендарного геройства та відданности ідеї національного відродження.
Ідея – здобуття Незалежної Української Держави – світила армії в смертельних боях, зігрівала в холодних таборах смерти на чужині під час інтернування, а сьогодні дає змогу переносити всі злидні емігрантського життя.
Кінчаючи доклад, п. полковник Порохівський констатує, що армія фізично розпорошена, духовно складає неподільне, єдине тіло. „Ми вояки, каже докладчик, вважаємо себе в тимчасовій відпустці й чекаємо менту, коли Уряд У. Н. Р. покличе нас під жовто-блакитні прапори, що би продовжувати боротьбу за Державну Волю України”.
Після заслухання докладу одноголосно ухвалено надіслати Заступникові Голови Директорії Головному Отаманові Військ У. Н. Р. наступне привітання:
„Українська колонія Букарешту, зібравшись 22 травня 1927 р. дружною національною сім’єю для святкування 10 річниці з дня організації української національної регулярної Армії, однодушно постановила вітати Вас, яко репрезентанта державних прагнень Українського Народу та яко Головного Отамана Українських військ.
Ми певні, що вже недалеко той щасливий час, коли Батьківщина покличе всіх своїх синів для нової активної боротьби та для остаточного закріплення Державного Відродження України.
Українська організована колонія Букарешту, як і цілої Румунії, цим урочисто заявляє, що вона кожної хвилі готова стати під Українські Державні Прапори та що вона до кінця виконає свій патріотичний обов’язок”.
Від імені вояків, що перебувають у ріжних містах Румунії на ім’я П. Головного Отамана надіслано таке привітання:
„Високоповажаний Пане Отамане! Сьогодня, святкуючи день 10 і річниці Відродження Української Армії, ми, розсіяні по Румунії українські вояки, звертаємо більше, ніж коли-б-то не було, свій розум, своє серце й своє почуття до нашої милої нам Батьківщини та до її єдиного законного Уряду.
Чужа груба сила відірвала наш Уряд і нашу Армію від рідного Народу. Чужа сила роздирає на шматки тіло України.
Крівавою працею нашого народу живе й кормиться не тільки ввесь сучасний совітський світ, але й увесь III й інтернаціонал.
Великі страждання Українського Народу холоднокровно перетворюються чужинцями в золото, яке розсилається по всьому світі для підбиття під III інтернаціонал далеких народів. Український народ грабується, виснажується, винищується. Він гине духовно і фізично.
Ми боліємо серцем вкупі з нашим народом і вкупі з ним твердо віримо, що лише Вільна Україна дасть щастя, духовний та матеріяльний добробут своїм дітям.
В цей день нашого козацького свята – ми українські вояки, які на чужих землях, лісах, річках, на землі й під землею, в холоді й вогні – ще більше палаємо вогнем любови до нашого народу й покладаємо на Вас, Батьку Отамане, та на наш єдиний Уряд всі наші надії.
Твердо віримо, що вже недалекий той час, коли Уряд У. Н. Р. на чолі з Вами, Пане Отамане, осягне віковічних прагнень Українського Народу.
Ми клянемося Священною Могилою Покійного Головного Отамана й пам’яттю всіх полеглих за Волю Батьківщини, що коли настане час нової визвольної боротьби, ми всі, як один, станемо до зброї і підемо на бій, не жаліючи свого життя.
Чекаючи з нетерпінням цього менту, ми щиро, від всього серця вигукуємо:
Слава Нашому Головному Отаманові!
Слава Нашому Урядові!
Слава Українській Армії!
Слава Нашому многострадальному Народові!
Полковник Порохівський”.
ЖУРЖА. Над організацією свята працювала комісія, до складу якої входили: п. п. О. Коряко, Ю. Кушнірин, П. Желімборщ, Бринський та Власів.
Дня 22 травня відправлено молебінь за здоровля Головного Отамана та вояків армії, а після нього заслухано реферат п. Мельника – шефа української групи в Журжі – присвячений бойовій діяльности армії та споминам про її Вождя, світлої пам’яти С. В. Петлюру. Закінчили сходини загальним співом національного гімну.
По однодушному божанню всіх присутніх на сходинах надіслано П. Головному Отаманові та Урядові У. Н. Р. поздоровлення, що звучить так:
„В цей день на могилах померших у Журжі наших вояків та перед святою й славною пам’ятю Симона Петлюри, даємо урочисту обітницю свято й непорушно виконати до кінця свої обов’язки перед Батьківщиною.
В день відновлення боротьби під проводом Головного Отамана Військ У. Н. Р. одностайно однодушно станемо на ворога. Ніхто з нас не задумається покласти своє життя за ідеї, освячені кровію наших військ та їх Головного Отамана.
Вічна пам’ять полеглим! Слава Головному Отаманові військ У. Н. Р.! Слава Борцям за Волю Рідного Краю!”
Сходини в цей урочистий день колонія українська в Журжі закінчила спільною товариською трапезою.
ДОРНА-ВАТРА. Група вояків, що перебуває тут, відзначила урочистий день товариськими сходинами.
Заслухавши реферат, присвячений першим моментам творення української армії, присутні обмінювалися споминами про події, яких вони були вчасниками.
Через командіра Окремої Бригади полковника Порохівського українська колонія Дорна-Ватра зложила слідуюче поздоровлення Панові Головному Отаманові та Урядові У. Н. Р. –
„Група українських вояків в Дорна-Ватра вітає Пана Головного Отамана та Уряд У. Н. Р. з великим святом 10 і річниці відродження Української Армії.
Бажаємо, щоби це свято якнайскорше ми могли відсвяткувати на майдані міста Київа.
А перед полеглими лицарями Землі Української низько схиляємо голови.
Пером земля Вам мученики!
Спочивайте. Розпочате разом з Вами діло, ми доведемо до кінця.
Слава Вам! Слава Україні!”
БОЛГАРІЯ. Українська громада 26 травня зібралася на молебень за здоровля Уряду У. Н. Р. та всіх вояків, що зосталися вірними ідеї визволення Батьківщини.
Після молебня зібралися в одному з більших помешкань на урочисту академію, під час якої були виголошені такі реферати:
1) „Симон Петлюра – Національний Герой”.
2) „Симон Петлюра та Армія”.
3) „За визволення”.
4) „Доклад про сучасні події на еміграції та на Батьківщині”.
У перервах хор виконував пісні. Закінчили свято загальним співом національного гімну.
Настрій присутніх на святі був піднесений. Всі твердо вірять, що час остаточної перемоги вже близький. Зі смертю Головного Отамана не мусимо приходити до розпуки, а повинні дружно стати до дальшої боротьби за Батьківщину, що поневолена роками і чекає на наш поворот. Гаслом нашим мусить бути: „До помсти, до боротьби”.
ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА, ПОДЄБРАДИ. До комісії по організації свята 10-ї річниці існування Армії У. Н. Р. війшли представники 1-ї Запоріжської, 2-ї Волинської, 3-ї Залізної, 4-ї Коївської, 5-ї Херсонської, 6-ї Січової та окремої кінної дивізій, а також представники кінно-гірного гарматного дивізіону, Запасової бригади, Кордонного Корпусу, спільної юнацької школи та Генерального Штабу.
Згідно з програмою ухваленим комісією, дня 23 травня о годині 11 у костелі єванґеликів п. о. Крижанівським відправлено панахиду за полеглих вояків армії. О годині 2 й тогож дня в залі „Обчанської Заложні” відбулася урочиста академія з таким порядком:
1) Вступне слово голови т-ва вояків армії У. Н. Р. полковника Кмети Архипа;
2) Загальний огляд організаційних форм і чинів армії – реферат сотника Шевченка Володимира;
3) Рушійні ідеї Української армії – промова професора Шульгина Олександра.
Велика заля „Обчанської Заложні”, в котрій відбувалася академія, була прикрашена національними прапорами. На передній стіні містився портрет першого Головного Отамана С. В. Петлюри, а над ним великий герб України. По боках портрета на малиновому полі два щити з написами: на правому – Військовий Генеральний Комітет, а на лівому – Військовий Генеральний Секретаріят. Під портретом напис – Кіш Слобідської України. Портрет опоясаний жалібним пасом, до низу з під портрета опускається малиновий пас широкий, як і портрет, на якому в хронологичному порядкові списано назви всіх частин армії. По боках пасу на 10 щитах виписані назви сучасних регулярних частин нашої армії. Навколо щитів розкидано дати славних боїв, що частини нашої армії мали за час визвольної боротьби.
На пропозицію полковника Кмети численні присутні вшановують вставанням память полеглих героїв.
Далі заслухали реферат сотника Шевченка. Його реферат, уміло виготовлений та майстерно виголошений, оглядає події з початку формування перших частин нашої армії аж до сьогодня. Докладчик зупиняється на всіх важніщих чинах славної армії, що була є й буде підставою незалежности України.
Кінчаючи реферат, сотник Шевченко констатує, що ідеали вояцтва, яке пройшло трудним бойовим шляхом, через усю Україну аж до таборів, сьогодня залишаються тимиж, що були в р. 1917. Вояки готові стати до бою, лише чекають на заклик, щоби завершити визволення рідного краю.
Наступний промовець проф. Шульгин коротко подав історію праці Військового Генерального Комітету. Засаднича ідея цеї праці залишається діючою і сьогодня: „Лише міцна армія поставить міцні кордонні слупи, через які не переливатимуться на Україну хвилі Московського хаосу”.
Закінчено урочисту академію співом національного гімну.
ПІВНІЧНА АФРИКА. 22 травня зібралися нас 9 душ козаків у маленькому ресторані за вечерею. Прослухали відповідний реферат та піднесли чарки за Уряд У. Н. Р., Заступника Головного Отамана А. Лівицького і за славу всього війська українського. Разом було і смутно і радісно. Смутно тому, що б’ємося під чужими прапорами ради хліба, а радісно тому, що куда-б нас не закинула доля, тримаємось купи і не тратимо надії ще постояти й під нашими прапорами.
(„Тризуб”, ч. 29(87)).
Примітки:
[1] Крім повідомлень з міст, де перебуває українська еміграція, при складенню звіта редакція користалася повідомленнями „Тризуба”.
Журнал “Табор”, 1927 р., VII, ч. 4
“Героїка” висловлює подяку пані Любі Сущ за допомогу в наборі спогадів.
Виглядає що козаки з Північої Африки, воювали у Французькому Іноземному Легіоні десь в Алжирі або Тунісі. Між іншим, Б.Хрещатицький — отаман Далекосхідного українського війська з 1918 р., теж воював у легіоні, в тих місцях.