- 14 Квітня 2013
- 1767
- 1 коментар
Роздумуючи над нашим минулим – «звідки взялось і де поділось», ми дивуємося нераз, де ділися всі оті памятники нашої давнини – чому вони не заховалися до наших днів, так як це сталося з історичними памятками інших народів, хочби наших сусідів Поляків чи Чехів.
На це є коротка і вигідна відповідь. Відповідь завчена, до якої ми вже привикли: мовляв – Татари все понищили і сліду не стало. Ясно і коротко. Розвязка дійсно своєрідна, бо вигідна. Є на кого вину звалити. Всему винні Татари, але не ми самі.
Добре, що найшлися ці якісь Татари, інакше ми мусілиби соромитись перед собою і перед світом за свою нездарність та недбайливість, а так є на кого вину звалити, щоби не мати самому викидів совісти.
Де ділась могила Володимира Великого? – Татари… Короля Данила? – Татари… Льва Галицького? – Татари…
А Мазепи?…
Тут вже не Татари, а Румуни, Турки, чи щось таке. Зрештою Бог його відає хто. Словом, нема і ніхто не знає де. Та й на що кому знати, сказано, нема, то й нема. Годі над тим довго і роздумувати. Врешті ми до таких міркувань привикли, тай навіть учать по школах такі пояснення дають залюбки вчені наші дослідники. Магічне слово «Татари» вистане за все.
Та часи «татарські» довно минули. Нам тепер ніяково звалювати вже вину на других, бо ми не діти і треба вдаритися в груди: Ми самі винні! Одно залишається оправдання. Така вже наша вдача «степовиків», що не любимо оставляти слідів по собі. Ми ніколи не цікавились памятниками своєї давнини і не зберігали їх, а навпаки самі розгублювали їх і нищили своєю недбайливістю.
Багато в нас музеїв? Багато тих збирачів всяких памяток минулого? Навіть це недавне минуле затрачується і гине безслідно на наших очах.
Відома і голосна була справа з могилою полк. Вітовського що її по кількох літах від смерті вже не можна було віднайти в Берліні. Забули. Ніхто навіть не завдав собі труду спамятати, на котрому вона цвинтарі…
Дійсно подиву гідне.
А скільки ще у нас отаких забутих могил по цвинтарях, де їх перекопують, по полях, де їх переорюють.
Хто винен цьому. Чи також «Татари»?… А може наша недбайливість і ця байдужість з якою відносимося до товариств «Охорони Воєнних Могил?»
ПОЯСНЕННЯ ДО ПРОЄКТІВ ПАМЯТНИКІВ ІНЖЕНЕРА-АРХИТЕКТОРА НАГІРНОГО
Хрест виконати найкраще в камені. Ужити до цієї роботи камінь пісковець, а де його немає вапняк. – Величина хреста 2 м. без підстави. Де немає каменя можна його виконати з бетону. Форму зробити з дощок, хіба при мосовій продукції із заліза.
Грубість хреста 30 цм. Підмурівка з ломаного каменя на вапняній заправі, та, де є вогкість, на цементованій або з бетону. Підмурівку дати так глубоко, аж покажеться тверда земля, бо інакше хрест скривиться.
Камінний можна зробити з 4 частий; осадити їх на залізних больцях. І так спід менший, головний велики хрест і 2 малі хрести. На табличці умістити написи упавши і найкраще дати залізні букви або відлити. Шабльон для бетону (форму) можна дістати в інж. арх. Е. Нагірного у Львові.
Спід з каменя з 3 частий. Ширина хреста 40 цм. Якщо важко зробити то верх виконаний у формі листів, можна зробити як кістку. Хрест повинен бути кутий зі штабового заліза, робити ковальської, корту кожний коваль на селі може виконати. Довкола хреста треба посадити дерева, щоб хрест мав тло і щоби око мало на чому спочити, бо негарно виходить; кожний твір архитектури мусить мати якесь тло, щоби будова не губилась у небі.
Л.Л.,
журнал “Літопис Червоної Калини”, 1929 р., ч. 1
“Героїка” висловлює подяку пані Anny Smile за допомогу в наборі публікації.
Редакція сайту отримала повідомлення від користувача, який представився як пан Родомисл Баганецький. Нижче подаємо без скорочень:
Ви, шановні земляки, не забувайтеся. Які хрести?!
В Україні щороку зростає кількість сповідників дохристиянської, Прадавньої Віри Предків Українців. А тому Жодних Релігійних Символів Не Мусить бути на Пам’ятниках. В Українців на щастя є Тризуб, який нас об’єднує і який сприймають ВСІ (крім п’ятої колони Москви та свіжозаселених чужинців, звісно. Кожен Нормальний патріот має розуміти Важливість Єдности! А тому, Рщбімо лише те, що нас Єднає, а не роз’єднує. Дай, Боже Вам Мудрости!
Доводимо до відома читачів: “Героїка” – не є майданчиком для з’ясування релігійних суперечок. Благодійний фонд у своїй діяльності спирається на історичні документи. Позаяк воїни Армії УНР гинули у боях із ворогом ще до народження Лева Силенка – обговорювати відмову від хрестів на могилах героїв вважаємо наругою над пам’яттю бійців, які в особових справах та нагородних листах зазначали себе як “православний християнин”.
Хрест – це основний та ключовий символ Армії УНР та збройної боротьби із більшовизмом. Хрестами нагороджували, під хрестами ховали кращих борців української нації. “Героїка” не має наміру фальшувати історію Армії УНР, її відзнак та символів. Вважаємо за доцільне не інтерпретувати, а подавати історію Перших Визвольних змагань такою, якою її бачили самі ветерани Армії УНР.