30 втілених проектів
НАЗАД
  • 7 Грудня 2010
  • 2330
  • 5 коментарів
Публікації
Чи так і має бути?
Хрест на могилі воїна Армії УНР. Щипьорно. Польща.
Хрест на могилі воїна Армії УНР. Щипьорно. Польща.

Цього року я вкотре навідався до Польщі. Разом зі своєю дружиною та її братом запакувались до старого «москвича» та взяли курс на Перемишль.  Заночували в затишному придорожньому готелі, що неподалік від кордону. На ранок натсупного дня почалась наша подорож: Перемишль-Тарнув-Краків-Вроцлав і, нарешті, Каліш. Це старовинне польське місто, що має ледь не найбільшу кількість історичних пам’яток у Польщі.  Неподалік від Каліша лежить маленьке сіре, депресивне село – Щипьорно.

Історія українських військових могил

У 1921—1924 роках у Щипьорно був табір інтернованих вояків Армії УНР. Тут діяла православна церква, освітні курси, видавались друком десятки періодичних видань українською мовою. Тут же вмирали від ран та ховороб воїни Армії УНР, для яких

Цвинтар у 1923 році. Світлина з фондів музею Української Центральної Ради у Києві.
Цвинтар у 1923 році. Світлина з фондів музею Української Центральної Ради у Києві.

Польща «стала союзною тюрмою». 1922 року під час заселення табору для інтернованих воїнами Армії УНР на цвинтарі в с. Щипьорно було поховано 197 вояків. У 1922—1923 рр. було здійснено захоронення ще близько 500 воїнів. Останнє масове поховання українських військових стало відправною точкою у справі заснування Українського Військового Цвинтаря. Так у 1923 році інтерновані вояки не маючи жодних субсидій, зайнялися цвинтарем та могилами своїх товаришів по боротьбі. Того ж року на цвинтарі було встановлено Меморіал “Полеглим За Україну”. Влада ПНР знищувала цілі кладовища чи окремі могили, особливо ті, на яких була національна символіка. У 1929 році полковник Армії УНР М. К. Стечишин (уродженець Херсонщини) відновив у Щипьорно 187 могил українських вояків. Однак з роками цвинтар було повністю знищено.  Поляки стверджують, що це сталося після 1945 року.

Відбудова цвинтаря розпочалась лише 1992 року зусиллями українців Польщі. Позірно в цьому бере участь й уряд міста Каліша. Слід віддати належне пластунам, що доклали чимало зусиль для того, аби підняти кладовище з руїн. Честь їм за це та хвала.

Неподалік від цвинтаря діюча тюрма
Вказівник
Вказівник

Оскільки дорога до Каліша була далекою, я вже встиг собі намріяти багато образів гарного Українського Військового Цвинтаря. Перше враження на мене зробило саме село Щипьорно. До нього я дістався з дружиною громадським транспортом, що прямував від Каліша проспектом Армії Крайової. Символічно? Майже ніхто з мешканців Каліша не знав, «де ж ті українці поховані». «Щось десь чув, а де воно…» – відповідали перехожі. У готелі, в якому ми зупинилися, адміністрація й гадки не мала про військовий цвинтар українців. З енної спроби ми таки знайшли потрібний автобус, хоч він і завіз нас трохи не туди, куди треба. Щипьорно – депресивний населений пункт, найбільший соціальний об’єкт якого – це діюча сучасна тюрма з п’ятиметровими мурами. Неподалік від тюрми – вул. Українська, на якій стоїть маленький заводик та цвинтар. Останній справляє дуже скромне враження.

Коли підходиш ближче, то розумієш: перед тобою руїни, які коректно «законсервовані». Ніби так і задумано.
Маленький, крихітний клаптик землі обнесений мурованим парканом. Біля вхідної брами великий камінь, напис на якому свідчить про те, що українські пластуни та місцева влада відновили цей цвинтар. На самому цвинтарі – пам’ятник «Полеглим За Україну» (копія того, що був встановлений у 1923 році самими вояками).
Плита біля входу
Плита біля входу

Все, що я бачив далі, викликало бажання бігти з цвинтаря чимскоріш. Стримувало тільки те, що я їхав на кладовище аж із Херсона, і витратив на мандрівку купу часу, сил та грошей. З більш як півтисячі поховань обрубки, чи то «залишки хрестів», мають лише кілька десятків. Решта поховань не мають і цього. Руїна з євроремонтом: газончик, галька під ногами і разруха перед очима. Побачине наганяє страшну дипресію. Мимоволі майнула думка: «Невже навіть військова історія України не може виглядати мілітарно?»

За цвинтарем поле, на якому, як розповіла мені старенька пані у крамниці, часом знаходять людські кістки, які вилазять з-під орала. Справді – за цвинтарем пашня.
Хрест посеред пашні
Хрест посеред пашні

Їздить трактор, оре землю. Посеред поля… хрест. Він обнесений бетонними стовпчиками, на яких зображено тризуб. Деякі стовпчики повалено, а тризуби збиті важким предметом — певно молотом. Польські українці розповіли мені, що колись цвинтар був у кілька разів більший. Там, де нині пашня, — значна частина поховань. Оскільки 1945 року знищували не лише «хрести з петлюрівськими тризубами», а й проорали все кладовище – кістки змішались до купи. Вже з відновленням цвинтаря віднайдені кісточки переносили на реконструйований цвинтар. Однак і до сьогоднішнього дня то там, то там з-під землі вилазить кістка.

Чи так і має бути?
Що робити?
1. Щиро дякую Всім, хто розпочав відновлення цвинтаря. Адже раніше не було ні огорожі, ні пам’ятника. Кістки були хаотично розкидані у полі.
2. Моя персональна думка. Цвинтар потребує перенесення в Україну. Адже українська громада через дисперсність поселення у Польші не має змоги регулярно навідуватись на могили воїнів, доглядати їх. Місцева польська влада має безліч інших проблем.
3. Теперішня українська влада теж не переймається українською військовою історією. Однак в Україні живуть українці, які здатні дати раду такому кладовищу.
4. Місцем перепоховання могла б стати земельна ділянка біля траси, що веде на Київ. Скажімо, Київська чи Черкаська область. За зразок можна взятии військовий цвинтар дивізійників у Львівській області. Власником такої земельної ділянки могла б стати релігійна громада УПЦ КП, яка б збудувала на тій землі військову каплицю. Під наглядом панотця могили героїв будуть як під духовною, так і матеріальною опікою.
В Україні немає жодного військового цвинтаря вояків Армії УНР. Поруч зі тим немає бажання влади впорядковувати наявні поховання. Гадаю, що й Міжвідомча комісія з питань вшанування жертв війни і політичних репресій не зацікавлена в жодних заходах з популяризації української мілітарної історії. Питання в іншому: чи хочимо ми, українці, залишити все як є?
Цвинтар
Цвинтар
Пам'ятник "Полеглим За Україну"
Пам'ятник "Полеглим За Україну"
Зруйнований хрест
Зруйнований хрест
Павло Подобєд
Схожі Новини
  • 19 Листопада 2021
  • 2999
  • Прокоментуй!
Пам’ятник на могилі поручника Аврамчука: зібрано половину необхідної суми

Завдяки Вашим пожертвам зібрано половину необхідної суми для реалізації двох ...

детальніше
  • 17 Листопада 2021
  • 2344
  • Прокоментуй!
На Житомирщині вшанують Героїв Базару

У листопаді–грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу ...

детальніше
  • 12 Листопада 2021
  • 2248
  • Прокоментуй!
Допоможіть встановити пам’ятник на могилі поручника Хоми Аврамчука

Цьогоріч ми маємо надію встигнути реалізувати ще кілька проєктів. Все ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь до 19krzysztof54 Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

  • Гарна стаття вийшла.
    Шкода, що наші цвинатрі за кордоном, та і в Україні нікому не потрібні.
    З іншого боку у них в Европі такаж фігня.
    Були ми в Нарві, Естонія, і їхали на екскурсію на автобусі.
    Вздовж дороги дуже багато цвинтарів різних епох та народів, починаючи з 17 сторіччя.

    Так ось один з тих цвинтарів був Цвинтарем їх національних героїв які боролись за незалежність Естоніїї в 1918 році.
    Так він стоїть зараз практичнов в такому стані як цей. Цілий тільки Центральний памятник-стела, а хрести всі обламані під корень, тільки арматура сторчить.
    За совєтів, там влаштовувались суботники – хто більше хрестів зламає!

    Я питаю Естів – А чогож ваших героїв цвинтар не відновлений? Цеж не загарбники, і ви в ЕС вже, ситі та задоволені.
    На що вони тільки соромязливо червоніли…

    Отаке.

    • Дивно. Я чомусь думав, що в Прибалтиці з тим трохи краще. Може я помилявся? Пане Запорожцю, а в якому то місті Ви бачили? Було б цікаво фото глянути. Я не те, щоб перевіряю – чи правду Ви кажете. Просто дуже цікаво поглянути, як то в них виглядає.

      Дякую.

  • Przeczyta?em artyku? „Чи так і має бути?” o cmentarzu ukrai?skim w Kaliszu-Szczypiornie.

    Autorem jest pan Павло Подобєд.

    Niestety w artykule pomini?to par? fakt?w, a z niekt?rymi wnioskami nie mog? si? zgodzi?.

    Podaj? linki do polskich stron:
    http://www.szczypiorno.fastom.pl/php-fi … page_id=19
    http://ww.bip.kalisz.pl/_portal/1237534 … ejsca.html

    Par? fakt?w, kt?rych nie poda? Павло Подобєд. W 1914 roku powsta? we wsi Szczypiorno pod Kaliszem ob?z je?c?w wojennych, gdzie przetrzymywano ?o?nierzy armii rosyjskiej, W?och?w, Francuz?w, Brytyjczyk?w, Serb?w, Czarnog?rc?w, Rumun?w a nawet ?o?nierzy wojsk kolonialnych (Hindusi i murzyni z Afryki). Je?c?w by?o kilkana?cie tysi?cy. W 1917 roku do obozu trafi?o ok. 3500 legionist?w polskich. Zmarli je?cy byli chowani na wsp?lnym cmentarzu. Kiedy cmentarzem zaopiekowali si? Ukrai?cy spoczywa?o tam ju? ok. 1200 zmar?ych (w tym ok. 190 Ukrai?c?w). Nie znam los?w cmentarza w okresie mi?dzywojennym, wiem jednak, ?e Brytyjczycy, W?osi i Francuzi ekshumowali swoich zmar?ych. Francuzi wywozili ich do Francji, Brytyjczycy i W?osi chowali na zbiorczych cmentarzach w Polsce. ?o?nierzy rosyjskich, rumu?skich, Serb?w i Czarnog?rc?w na pewno zostawiono na cmentarzu w Szczypiornie.

    W 1929 r. ukrai?ska cz??? cmentarza (i to nie wiadomo czy ca?a) zosta?a wykupiona za pieni?dze zebrane przez ukrai?skich emigrant?w. Akt notarialny podpisa? w imieniu Centralnego Komitetu Ukrai?skiego w Warszawie genera? O?eksandr Zahrod?kij.
    W artykule nie wspomniano tak?e, ?e przy porz?dkowaniu cmentarza, razem z ukrai?skimi skautami z organizacji „P?ast” pracowali te? polscy harcerze.
    W Kaliszu groby ?o?nierzy ukrai?skich s? tak?e na cmentarzu przy ul. ?o?nierskiej i na cmentarzu przy ul. G?rno?l?skiej.

    Павло Подобєд написав:
    “2. Моя персональна думка. Цвинтар потребує перенесення в Україну.”

    Pomys? przeniesienia cmentarza na Ukrain? nie jest dobry. Jak pan Павло Подобєд wyobra?a sobie jego realizacj?, cho?by od strony technicznej? Po pierwsze nie ma mo?liwo?ci ekshumacji szcz?tk?w wszystkich pochowanych tam ?o?nierzy ukrai?skich – pe?na ekshumacja jest technicznie niemo?liwa. Po drugie jaka b?dzie pewno??, ?e na Ukrain? zostan? zabrane ko?ci ?o?nierzy Армії УНР, a nie carskiej armii rosyjskiej, czy te? ?o?nierzy innych armii, kt?rzy r?wnie? tam spoczywaj??

    Павло Подобєд написав:

    “Адже українська громада через дисперсність поселення у Польші не має змоги регулярно навідуватись на могили воїнів, доглядати їх.”

    Ten cmentarz jest przede wszystkim pod opiek? w?adz polskich. Od 21 marca 1994 roku obowi?zuje Umowa mi?dzy Rz?dem Rzeczypospolitej Polskiej a Rz?dem Ukrainy o ochronie miejsc pami?ci i spoczynku ofiar wojen i represji politycznych. W czerwcu 2010 roku zosta? podpisany dodatkowy protok??, kt?ry w punkcie 6 przewiduje tak?e prace na cmentarzu w Kaliszu Szczypiornie (w tym ustawienie krzy?y i tablic z nazwiskami pochowanych ?o?nierzy).

    Протокол українсько-польських консультацій – Protok?? konsultacji wersja ukrai?ska strony 1-2-3
    http://www.radaopwim.gov.pl/article_details/78/

    Павло Подобєд написав:
    “Місцева польська влада має безліч інших проблем.”

    Ta „місцева польська влада” ma obowi?zek sprawowania opieki nad tym cmentarzem. ?aski nie robi – takie s? przepisy. Zreszt? sami kazali wyry? na granitowej tablicy „Opiekun cmentarza: Urz?d Miejski w Kaliszu” To niech si? opiekuj?. W polskim Internecie mo?na znale?? informacje, ?e cmentarz ten „uleg? dewastacji” po 1945 roku. Nie s?ysza?em aby w rejonie Kalisza by?o jakie? trz?sienie ziemi lub huragan, wi?c cmentarz sam si? nie zdewastowa? … W 1980 lub 1981 r., za czas?w „pierwszej” Solidarno?ci by? nawet o tym artyku? w jakiej? gazecie.

    Запорожець написав:
    “Шкода, що наші цвинатрі за кордоном, та і в Україні нікому не потрібні.”

    Tu si? nie zgodz?. Uwa?am, ?e takie cmentarze s? potrzebne tak?e Polakom. W ko?cu to dow?d na to, ?e nie tylko brali?my si? za ?by, ale w 1920 r. byli?my sprzymierze?cami. Szkoda, ?e wielu nie chce o tym pami?ta?, zar?wno w Polsce jak i na Ukrainie.

  • Пане 19krzysztof54!

    Все що Ви зазначили у своєму дописі – вірно. Докладніше історію цвинтаря в Щипьорно описав підполковник Армії УНР Микола Стечишин. Однак, погодьтеся, що військовий цвинтар не повинен виглядати “ось так”. Яким би він не був: українським, польським, збірним чи будь-яким іншим.