Під час світової війни, за австрійської окупації, Українські Січові Стрільці перевели на Володимирщину значну культурну працю, ба навіть заложили у 1916 до 1917 р. около 48 народніх українських шкіл для місцевого населення. На світлині 1 їй представлено одну з цих шкіл у м. Володимирі – на передм. Риловиця; нині там уміщено школу … жидівську.*

* Для характеристики відносин варто ще зазначити, що дім і ціла та садиба до недавна становила власність місцевої православної катедри кн. Мстислава Ізяславича 1160 р. нині відібрано її на користь держави.

По більшості саміж таки старшини стрілецькі вчили дітей по тих школах: у селі Мокреці провадив науку Остап Вахнянин, котрий пізніше заложив пласт на Закарпатті; в с. Згорянах вчив дітей Михась Мокрий (світл. 2); в с. Бискупичах Шляхоцьких Іван Вербяний (про одне з його звідомлень з накресленням многосторонньої освідомляючої праці стрільців серед волинського селянства вміщено було в “Л. Ч. К.” 1929, ч. 1). І певно на завжди зістане в народній памяти, що навіть за часів будь-що- будь ворожої для селянства окупації, у тяжких і грізних умовах найстрашнішої війни – наші діти дістали рідню школу, а людність українська взагалі не стрічала особливих перепон до свого культурно-національного розвитку. Нині на Володимирщині українскої школі вже немає ні-одної … тільки переховані з часів війни світлини зістали свідками недавнього минулого.

Також і в релігійнім життю стрілецтво пришло з помічю місцевому населенню: православні священники перед відступом російського війська на весні 1915 р. повиїздили були до Росії (хто з наказу, а хто зі своєї волі); залишена на ласку Божу місцева людність могла користати з релігійної втіхи лише греко-католицького духовенства, й зжилася з ними тим лекше, що незабаром відчула в ньому такий своїх же людей. Ось приміром знимки з Йордану 19 січня 1917 року дають образ тої спільної урочистости українського стрілецтва й волинського православного населення (світл. 3 – 4).

Стрільцями-ж були впорядковані на володимирськім цвинтарі численні військові могили поляглих на війні. (Світл. 5)

На весні 1918 р. аж до розпаду автро-німецького фронту, в Володимирі стояла вже сіра дивізія. В той час приїздили з Київа від Центральної Ради делегати Байло і Сиротенко для навязання звязку поміж ріжними формаціями національного війська. (Світл. 8).

Нарешті після упадку осередніх держав осадила м. Володимир сотня Ярощука, але не надовго: з поваленням гетьманського уряду в Київі, в грудні 1918 р. місто захопили польські відділи. Та вже за пару неділь – з початком 1919 р. Українці роблять кілька успішних спроб відбити місто й вийти на р. Буг. База українського війська була в той час у м. Торчині, 50 км. на схід від Володимира (не доходячи 20 км. до Луцька): тут власне перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полк. Порохівського. З цієї групи окремий курінь – т.зв. “Володимир Волинський загін” під командою курінного Гущі 7 січня 1919 р. зробив перший наскок на м. Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резерв, мусів відступити. Загін цей складався з двох сотень – одної під ком. сотника Юхима Бунди, – другої на чолі з сотн. Тоцьким; людей комлєктовано переважно з мобілізованих в районі Торчин – Володимир.

Наскок переведено нечайно нічю з 7 на 8 січня; серед польського війська в Володимирі (загін кап. Яворського і N. піхотний полк) повстала паніка. Над ранком Українці зайняли місто, але, не дістаючи підкріплень (через брак звязку зі своєю базою), не змогли закріпити свого успіху, й під натиском польських резерв відступили. Противник мав тоді досить значні втрати; з української сторони в бою на вулицях полягло 12 вояків – 1) Євдоким Микитич Матвійчук (с. Фалемичі) , 2) Лукаш Григорович Бічук (с. Яковичі), 3) Лукаш Олексієвич Янчук (с. Яковичі) та ще девятьох незнаних (с. Тумин, Губин та інш.). Крім того були ранені: з Володимира Євдоким Стапанюк, Сильвестер Крищук – і з міста Локачі Володимир (Олександер?) Трутевич.

На другий день після того Українці поновно відбили Володимир, але тільки на три дні, вдержатись довше не змогли, бо двох сотень “Володимир-Волинського боєвого загону” було такий замало, а полки – Ямпільський і Кремінецький, що мали давати поповнення, були вже здеморалізовані і розбіглися. В місяці лютім бої за м. Володимир відновилися; цим разом Українці під ком. сотника Юхима Бунди наступали з боку с. Зимно; при тому були ранені: сот. Ю. Бунда (м. Володимир), ч. Іван Малиновський (с. Дігтев), Микола Парій і Микола Яворський (м. Володимир), Наумів (с. Новосілки); убито в боях кільканадцять укр. стрільців, в тім числі – з м. Володимира: Семен Залуський, Степан Панасевич, Андрій Шум, чет. Іван Гусь (похований у м. Горохові), жид Фельдакер та інші незнані. На весні 1919 р. Поляки пішли на схід і в травні вже захопили Луцьк. “Володимир-Волинський боєвий загін” зістав тоді окружений з одного боку Поляками і з другого боку большевиками в районі м. Горохова, але пробився на Дубно й сполучився з рештою українського війська; під той час полягли в боях: Наумів (с. Новосілки) і Євген Григорович Березовський (м. Володимир). З того часу походить якраз знимка штабу “Волод.-Вол. боєвого загону”, зроблена в Горохові 6 травня 1919 р.( світл. 6);

Світл. 6. Штаб “Володимир Волинського боєвого загону” зліва на право сидять – начальник повітової міліції в Володимирі Микола Баламут і сотник Юхим Бунда; стоять – Микола Панасевич (писар), Юрко Бунда (начальник постачання), Гуща (курінний), Харитон Радчук (осаул), і Федір Тарасюк (старшина для доручень). Бракує на знимці лише другого старшини для доручень, Всеволода Березовського, що на той час був у службовій командировці. Окрім згаданих вище (серед убитих і ранених), до складу “Волод. – Вол. боєвого загону” між інш. ще належали: з м. Володимира – Василь Теребуха, Микола Костецький, Олександeр Залуський (+), Іван Сойка, Нікіфор Залуський, Іван Гилецький, Володимир Ніконський, старшина Всеволод Березовський і військові урядовці Микола Панасевич та Володимир Мояк; з передм. Островок – Володимир Статкевич, Приймак, Коханський та ін. ; з передм. Лобачин – Гриць Цісар, Андрій Воробчук, Антін Залізний, Єрофей Костюк; з передм. Шистів – Іван Пасальський, Сидір Підзізей, Андрій Пасальський, Володимир Поліщук, Дмитро Вихрук, Йосип Пташник; з с. Новосілки – Сидір Козлюк та інші; з с. Верба – старш. Федір Тарасюк; з с. Якович – осаул Харитон Радчук та інші.

Поляглих у бою за м. Володимир 7 січня 1919 р. дванацять стрільців поховано у братській могилі на правосл. кладовищі в Володимирі (світл. 7 ). Стараннями місцевого громадянства і пластової молоді перед десятьлітньою річницею тих боїв братську могилу впорядковано і поставлено дубового хреста з українським тризубом і написом:

Поляглим за Рідний Край
1918 – 1928
Pro Patria Mortuis

Кожної т. зв. поминальниці на цією могилою відбуваєтся “вселенська” панахида за всіх полеглих в оборони Українскої Держави.

д-р А. Річинський,

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1930 р., ч. 7-8

“Героїка” висловлює подяку пану Юрію Яворському за допомогу в наборі спогадів.