24 втілених проектів
НАЗАД
  • 7 Вересня 2013
  • 63
  • Прокоментуй!
Публікації
Бої за Володимир Волинський

Під час світової війни, за австрійської окупації, Українські Січові Стрільці перевели на Володимирщину значну культурну працю, ба навіть заложили у 1916 до 1917 р. около 48 народніх українських шкіл для місцевого населення. На світлині 1 їй представлено одну з цих шкіл у м. Володимирі – на передм. Риловиця; нині там уміщено школу … жидівську.*

* Для характеристики відносин варто ще зазначити, що дім і ціла та садиба до недавна становила власність місцевої православної катедри кн. Мстислава Ізяславича 1160 р. нині відібрано її на користь держави.

Світл 1. Українська народня школа під австрійською окупацією у м. Володимирі (на передм. Риловця)
Світл 1. Українська народня школа під австрійською окупацією у м. Володимирі (на передм. Риловця)

По більшості саміж таки старшини стрілецькі вчили дітей по тих школах: у селі Мокреці провадив науку Остап Вахнянин, котрий пізніше заложив пласт на Закарпатті; в с. Згорянах вчив дітей Михась Мокрий (світл. 2); в с. Бискупичах Шляхоцьких Іван Вербяний (про одне з його звідомлень з накресленням многосторонньої освідомляючої праці стрільців серед волинського селянства вміщено було в “Л. Ч. К.” 1929, ч. 1). І певно на завжди зістане в народній памяти, що навіть за часів будь-що- будь ворожої для селянства окупації, у тяжких і грізних умовах найстрашнішої війни – наші діти дістали рідню школу, а людність українська взагалі не стрічала особливих перепон до свого культурно-національного розвитку. Нині на Володимирщині українскої школі вже немає ні-одної … тільки переховані з часів війни світлини зістали свідками недавнього минулого.

Світл. 2. Українська народня школа під австрійською окупацією у Загорянах.
Світл. 2. Українська народня школа під австрійською окупацією у Загорянах.

Також і в релігійнім життю стрілецтво пришло з помічю місцевому населенню: православні священники перед відступом російського війська на весні 1915 р. повиїздили були до Росії (хто з наказу, а хто зі своєї волі); залишена на ласку Божу місцева людність могла користати з релігійної втіхи лише греко-католицького духовенства, й зжилася з ними тим лекше, що незабаром відчула в ньому такий своїх же людей. Ось приміром знимки з Йордану 19 січня 1917 року дають образ тої спільної урочистости українського стрілецтва й волинського православного населення (світл. 3 – 4).

Світл. 3. Йордан у Володимирі 19.1.1917
Світл. 3. Йордан у Володимирі 19.1.1917
Світл. 4. Поворот з Йордану у Володимирі 19.1.1917
Світл. 4. Поворот з Йордану у Володимирі 19.1.1917

Стрільцями-ж були впорядковані на володимирськім цвинтарі численні військові могили поляглих на війні. (Світл. 5)

Світл. 5. Військовий цвинтар у Володимирі з 1916 р.
Світл. 5. Військовий цвинтар у Володимирі з 1916 р.

На весні 1918 р. аж до розпаду автро-німецького фронту, в Володимирі стояла вже сіра дивізія. В той час приїздили з Київа від Центральної Ради делегати Байло і Сиротенко для навязання звязку поміж ріжними формаціями національного війська. (Світл. 8).

Нарешті після упадку осередніх держав осадила м. Володимир сотня Ярощука, але не надовго: з поваленням гетьманського уряду в Київі, в грудні 1918 р. місто захопили польські відділи. Та вже за пару неділь – з початком 1919 р. Українці роблять кілька успішних спроб відбити місто й вийти на р. Буг. База українського війська була в той час у м. Торчині, 50 км. на схід від Володимира (не доходячи 20 км. до Луцька): тут власне перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полк. Порохівського. З цієї групи окремий курінь – т.зв. “Володимир Волинський загін” під командою курінного Гущі 7 січня 1919 р. зробив перший наскок на м. Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резерв, мусів відступити. Загін цей складався з двох сотень – одної під ком. сотника Юхима Бунди, – другої на чолі з сотн. Тоцьким; людей комлєктовано переважно з мобілізованих в районі Торчин – Володимир.

Наскок переведено нечайно нічю з 7 на 8 січня; серед польського війська в Володимирі (загін кап. Яворського і N. піхотний полк) повстала паніка. Над ранком Українці зайняли місто, але, не дістаючи підкріплень (через брак звязку зі своєю базою), не змогли закріпити свого успіху, й під натиском польських резерв відступили. Противник мав тоді досить значні втрати; з української сторони в бою на вулицях полягло 12 вояків – 1) Євдоким Микитич Матвійчук (с. Фалемичі) , 2) Лукаш Григорович Бічук (с. Яковичі), 3) Лукаш Олексієвич Янчук (с. Яковичі) та ще девятьох незнаних (с. Тумин, Губин та інш.). Крім того були ранені: з Володимира Євдоким Стапанюк, Сильвестер Крищук – і з міста Локачі Володимир (Олександер?) Трутевич.

На другий день після того Українці поновно відбили Володимир, але тільки на три дні, вдержатись довше не змогли, бо двох сотень “Володимир-Волинського боєвого загону” було такий замало, а полки – Ямпільський і Кремінецький, що мали давати поповнення, були вже здеморалізовані і розбіглися. В місяці лютім бої за м. Володимир відновилися; цим разом Українці під ком. сотника Юхима Бунди наступали з боку с. Зимно; при тому були ранені: сот. Ю. Бунда (м. Володимир), ч. Іван Малиновський (с. Дігтев), Микола Парій і Микола Яворський (м. Володимир), Наумів (с. Новосілки); убито в боях кільканадцять укр. стрільців, в тім числі – з м. Володимира: Семен Залуський, Степан Панасевич, Андрій Шум, чет. Іван Гусь (похований у м. Горохові), жид Фельдакер та інші незнані. На весні 1919 р. Поляки пішли на схід і в травні вже захопили Луцьк. “Володимир-Волинський боєвий загін” зістав тоді окружений з одного боку Поляками і з другого боку большевиками в районі м. Горохова, але пробився на Дубно й сполучився з рештою українського війська; під той час полягли в боях: Наумів (с. Новосілки) і Євген Григорович Березовський (м. Володимир). З того часу походить якраз знимка штабу “Волод.-Вол. боєвого загону”, зроблена в Горохові 6 травня 1919 р.( світл. 6);

Світл. 6. Штаб “Володимир Волинського боєвого загону"
Світл. 6. Штаб “Володимир Волинського боєвого загону”

Світл. 6. Штаб “Володимир Волинського боєвого загону” зліва на право сидять – начальник повітової міліції в Володимирі Микола Баламут і сотник Юхим Бунда; стоять – Микола Панасевич (писар), Юрко Бунда (начальник постачання), Гуща (курінний), Харитон Радчук (осаул), і Федір Тарасюк (старшина для доручень). Бракує на знимці лише другого старшини для доручень, Всеволода Березовського, що на той час був у службовій командировці. Окрім згаданих вище (серед убитих і ранених), до складу “Волод. – Вол. боєвого загону” між інш. ще належали: з м. Володимира – Василь Теребуха, Микола Костецький, Олександeр Залуський (+), Іван Сойка, Нікіфор Залуський, Іван Гилецький, Володимир Ніконський, старшина Всеволод Березовський і військові урядовці Микола Панасевич та Володимир Мояк; з передм. Островок – Володимир Статкевич, Приймак, Коханський та ін. ; з передм. Лобачин – Гриць Цісар, Андрій Воробчук, Антін Залізний, Єрофей Костюк; з передм. Шистів – Іван Пасальський, Сидір Підзізей, Андрій Пасальський, Володимир Поліщук, Дмитро Вихрук, Йосип Пташник; з с. Новосілки – Сидір Козлюк та інші; з с. Верба – старш. Федір Тарасюк; з с. Якович – осаул Харитон Радчук та інші.

Поляглих у бою за м. Володимир 7 січня 1919 р. дванацять стрільців поховано у братській могилі на правосл. кладовищі в Володимирі (світл. 7 ). Стараннями місцевого громадянства і пластової молоді перед десятьлітньою річницею тих боїв братську могилу впорядковано і поставлено дубового хреста з українським тризубом і написом:

Поляглим за Рідний Край
1918 – 1928
Pro Patria Mortuis

Кожної т. зв. поминальниці на цією могилою відбуваєтся “вселенська” панахида за всіх полеглих в оборони Українскої Держави.

Світл. 7 Братська могила на кладовищі у Володимир Волинськім (12 козаків "Володимир Волинського боєвого загону", полеглих під час боїв з польським військом за місто.
Світл. 7 Братська могила на кладовищі у Володимир Волинськім (12 козаків “Володимир Волинського боєвого загону”, полеглих під час боїв з польським військом за місто.
Світл. 8. Байло і Сиротенко, члени Центральної Ради у Володимирі Волинськім.
Світл. 8. Байло і Сиротенко, члени Центральної Ради у Володимирі Волинськім.

 

д-р А. Річинський,

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1930 р., ч. 7-8

 

“Героїка” висловлює подяку пану Юрію Яворському за допомогу в наборі спогадів.

 

Схожі Новини
  • 23 Жовтня 2017
  • 68
  • Прокоментуй!
Мітинг у Боярці з нагоди Дня Соборності

21.01.2016 У неділю, 24 січня, о 13:00 у Боярці на Меморіалі ...

детальніше
  • 19 Вересня 2017
  • 1458
  • Прокоментуй!
Вшануємо героїв Зимового походу!

Благодійний фонд «Героїка» одержав дозвіл на встановлення пам’ятного знаку «Землякам ...

детальніше
  • 13 Вересня 2017
  • 255
  • Прокоментуй!
Шукаємо волонтерів для роботи в архіві

З метою виявлення раніше невідомих поховань вояків Армії УНР, “Героїка” ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.