24 втілених проектів
НАЗАД
  • 21 Квітня 2013
  • 31
  • Прокоментуй!
Публікації
Берестейський мир і українці-полонені у вецлярському таборі

Довгий полон так докучив українцям–полоненим, що вони мали передовсім одно на думці: поворот до дому, на Україну. Більше свідомі й рухливіші громадяни раді були дістатися та чим скорше ще й тому, щоби могти взяти участь при будуванню української Республики. І тому зрозуміло, що, коли до табору прийшла звістка про мирові переговори в Берестю між Україною і осередніми державами, то це викликало в таборі велику радість. А звістка про заключення мира в Берестю викликала просто надзвичайне захоплення. Наші громадяни зібралися зараз на одній площі табору, де один полонений Дончак виголосив промову а орхестра «Товариства ім. Лисенка»[1] відіграла український гімн. Під вражінням цього зібралася Народня Рада, [2] яка ухвалила відповідні адреси до Центральної Ради на Україні та до «Союзу Визволення України».

Це була хвиля незвичайно гарна в життю громади. Мир осередніх держав з Україною і признання ними Української Народньої Республики було сповненням цих ідеалів, якими жила українська громада від часу її повстання у вецлярському таборі. Але зараз опісля ця радість була попсована тим, що московські більшовики війшли на Україну і до табору прийшла телєґрама від української, мирової Делєґації, що полонені йдуть у розпорядження українського правительства і вісімсот їх з кожного табору має оружно стати в обороні України. [3]

Що така вістка мусіла потрясти цілою громадою, це зрозуміле. Відразу стало ясним, що берестейський мир, яким дуже врадувалася громада, не був ще взагалі миром для України. Наших громадян не чекав спокійний поворот до рідного краю, а тяжкі завдання. Очевидячки, що це випровадило громадян з рівноваги й викликало в них нервовий стан. Це показалося зараз на нараді січовиків [4] і таксамо на вічу, уладженім дня 12 лютого 1918 р. Січовики не могли з тим погодитися, що розпорядок мирової Делєґації, яким віддавано їх під команду українських старшин, присланих сюди з офіцерського табору в Ганновер – Мінден, нехтував їх січову орґанізацію. Тай полонені–українці покликувалися на те, що всяка військова власть мусить бути виборною, відповідно до того, як це голошено тай практиковано в Росії і на Україні. І тому щойно по довших нарадах вони нарешті згодилися сповнити приказ української мирової Делєґації. Тоді рішило цих 800 людей, виїхати на Україну. Дня 15 чи 16 лютого вони дійсно виїхали з табору.

Виїзд так багатьох людей з табору, а між ними майже всіх найвизначніших членів громади, відразу змінив життя громади у вецлярському таборі. А коли з початком березня 1918 р. виїхав другий відділ громадян (оба ці відділи називано «козацькими»), зложений з 1200 людей на Україну, то тим способом виїхало майже все те, що було найсвідоміше взагалі в таборі й на робітничих командах.

Найважніша часть громади була вже на Україні, де вона мала оружно боронити Українську Народню Республику. Як вона це завдання сповнила, це належить уже до історії визвольного руху на Україні. Але в хвилі, коли оба ці козацькі відділи відїзджали, не можна було сподіватися якихось дійсно реальних користей з обох цих відділів. Узброєні «козаки» приходили на Україну національно й політично освідомлені, їм лежало на серці добро України, але чи вони могли бути здатні до збройної акції, то це було велике питання. Не можна-ж забути цього, що ці люди, яким давано зброю в руки, були перемучені довгим полоном і почувалися фізично вичерпаними. Але, як би там не було, вже сам факт, що полонені рішилися на таке діло, свідчить про них якнайкраще. Це був наслідок просвітної роботи веденої «Союзом Визволення України» в таборі.

Дефіляда синожупанників у Києві по приїзді з Німеччини
Дефіляда синожупанників у Києві по приїзді з Німеччини

І колиб поставити собі питання, які остаточні результати дала просвітна робота у вецлярському таборі, то відповідь на те буде заразом і для раштатської громади. [5]

Очевидячки, що при такій відповіди треба у великій мірі узгляднити вплив російської, а передовсім української революції, але можна всетаки відділити те, що саме було наслідком просвітної роботи в цих двох таборах.

Безперечно, що українська революція найбільше причинилася до того, що українське, національне почуття дуже поширилося між масою полонених, але коли воно було більше обґрунтоване й опиралося на певних підстава[, то це наслідки передовсім просвітної роботи, веденої до часів революції в таборі. Це можна було зараз пізнати по тім, якщо було брати під увагу людей, які щойно під впливом української революції стали українцями і порівнати їх з цими людьми, які вже перед цією революцією себе українцями почували тай взагалі з людьми, які перейшли в табору школу національного виховання і орґанізації. Ці люди, це та найцінніша часть українських громад у таборах полонених. Це люди, які вже ніколи не можуть стати «фараоновими невільниками». [6] Для них ясно, що вони нічим не гірші від інших людей, що український нарід має право домагатися того, що й інші народи. З цього вийшов у їх погляд, що тільки демократичний лад є таким, що приносить із собою забезпечення людських прав як одиниці і так і громади. А що такий лад дасться найліпше перепровадити, якщо народ має політичну незалежність, то справу незалежної, української держави, демократичної республіки уважили ці люди політичною конечністю.

А поставивши собі так ідеали, ця найсвідоміша частина українців-полонених нетільки погодилася з існуванням держави, як такої, але вважала її корисним і конечним чинником у життю народів. Коли ці люди прийшли до табору, то вони інакше не ставляли себе до держави взагалі, як тільки негативно. Це було очевидячки наслідком того, що вони мали до діла з царською Росією. Але, коли вони зрозуміли наслідком просвітної, що не кожна держава мусить так виглядати, як Росія і, що українська держава дасть демократичний лад, інакші суспільні відносини і самостійний розвиток національної ідеї, тоді стало їм ясно, щодо держави, як такої, треба ставлятися позитивно, а ціла річ у цьому, щоби ця держава була збудована відповідно. Наслідком того уступив цей песимістичний настрій полонених, що його було видко в перших початках просвітної роботи по таборах, а на його місце виступив у деякій мірі оптимізм, який казав надіятися ліпшої долі для українського народу і для людства взагалі.

Разом з тим навчилися полонені дивитися на справи ясно й критично. Не було вже цього хоробливого фантазування у наших людей, яке було наслідком їх песимістичного настрою і було для них психічною конечністю, щоби цими фантазіями могли на хвилю відігнати песимістичні, чорні думки. Громада українців–полонених стала під духовим оглядом здоровшою.

Таксамо розвинула у себе найсвідоміша часть громади чисте, національне почуття і позбулася (з малими виїмками) доктринерства, яке заставляло людей дивитися все тільки на ціле людство, полишаючи на боці український нарід. Національна і політична самостійність українського народу вважалася ними одним з фактів, якими може виказитися людство на шляху свого поступу.

Що усе те було можливим, що в українській громаді вецлярського табору, таксамо як і в обох других таборах: раштатськім і зальцведельськім були люди з такими поглядами, то це було наслідком просвітної роботи, яку перейшли наші громадяни в усіх трьох таборах. Духова пожива, яку вони дістали в таборах, наслідком ведення просвітної роботи витворила їх світогляд, а наука орґанізації практичним способом навчила їх, що таке громадське життя.

Одне й друге, цінні здобутки, які принесли ці громадяни на Україну з собою. А коли так, то історія української громади у Вецлярі зістанеться вже частиною нашого національного визвольного руху.

Примітки:

[1] В таборі існувало таке Товариство.
[2] Це була найвища верховна влада для справ полонених, вибрана українцями – полоненими.
[3] А було таких таборів три: в Раштаті, у Вецлярі і Зальцведелі.
[4] в таборі була січова організація.
[5] пор. «Історія української громади в Раштаті». 1 – 429 ст.
[6] пор. з листу Ол.Скорописа до автора в «Історії української громади в Раштаті», ст. 13-18.

 

Омелян Терлецький,

журнал “Літопис Червоної Калини”, 1933 р., ч. 2

 

“Героїка” висловлює подяку панові Дмитру Левчуку за допомогу в наборі спогадів.

Схожі Новини
  • 23 Жовтня 2017
  • 68
  • Прокоментуй!
Мітинг у Боярці з нагоди Дня Соборності

21.01.2016 У неділю, 24 січня, о 13:00 у Боярці на Меморіалі ...

детальніше
  • 19 Вересня 2017
  • 1458
  • Прокоментуй!
Вшануємо героїв Зимового походу!

Благодійний фонд «Героїка» одержав дозвіл на встановлення пам’ятного знаку «Землякам ...

детальніше
  • 13 Вересня 2017
  • 255
  • Прокоментуй!
Шукаємо волонтерів для роботи в архіві

З метою виявлення раніше невідомих поховань вояків Армії УНР, “Героїка” ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.