У місті Боярка, що на Київщині, вшанували командира 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР Марка Безручка.

Увічнили українського полководця меморіальним барельєфом роботи Олександра Михайлицького, розміщеним на фасаді будинку Александрової, де сьогодні розміщується Боярська дитяча школа мистецтв (біля боярського вокзалу). Саме в цьому будинку 7-8 травня 1920 року розміщувався штаб 6-ї Січової стрілецької дивізії, котра наступала на Київ разом з Військом польським.

Барельєф виготовлено і встановлено коштом Боярської міської ради, з ініціативи Андрія Ковальова, члена правління фонду “Героїка”.

Історична довідка.

Безручко Марко Данилович (31. 10 (12. 11). 1883 – 10. 02. 1944) – генерал-хорунжий, начальник 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Народився у м. Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії. Закінчив учительську семінарію у м. Переяслав, Одеське піхотне юнкерське училище (1908), вийшов підпоручиком до 106-го піхотного Уфимського полку (Вільно). Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). На початок Першої світової війни служив у 106-му піхотному Уфимському полку. На фронті дістав поранення та контузію. З 20.01.1915 – офіцер для доручень штабу 3-го армійського корпусу. З 14.07.1916 – старший ад’ютант штабу 42-го армійського корпусу. З 20.08.1917 – штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії – капітан (з 14.06.1916 р).

З 08.03.1918 р. – помічник начальника персонального відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР, згодом – Армії Української Держави. З листопада 1918 р. – військовий старшина. З 15.12.1918 – начальник персонального відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 12.03.1919 – начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. З 26.04.1919 – начальник штабу Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. 07.12.1919 був інтернований польською владою. З 08.02.1920 – начальник 1-ї (з 21.03.1920 р. – 6-ї Січової) дивізії Армії УНР, що формувалася у фортеці Брест-Литовська з вояків Армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 р. 21.04.1920 р. був підвищений до рангу полковника. З 05.10.1920 р. – генерал-хорунжий. У 1921–1924 рр. був членом Вищої військової ради УНР.

Після ліквідації таборів інтернованих мешкав у Варшаві. Працював у польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу, редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». Помер у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря «Воля».

Джерела: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007; Szagala R., Kolanczuk A. Cmentarz prawosawny na Woli w Warszawie. Ggroby ukrainskie. Przewodnik. Wydanie zrealizowano dzięki finansowej pomocy Parafii Prawosławnej św. Jana na Woli w Warszawie – Warszawa, 2002 – S.50