30 втілених проектів
НАЗАД
  • 19 Листопада 2019
  • 64
  • Прокоментуй!
Публікації
Як склалась доля дітей генерала Гулого-Гуленка?

Андрій Гулий-Гуленко (1886 — після 1927) — генерал-хорунжий, командир 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Фото (в однострої полковника) з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, віднайдене членом правління нашого фонду Андрієм Ковальовим.

Гулий-Гуленко — один з найбільш загадкових генералів українського війська. Дотепер точно не відомо як склалась його доля та доля його дітей. Нижче наводимо біографічну довідку, укладену військовим істориком Ярославом Тинченком.

Андрій Гулий-Гуленко (1886 — після 1927) — генерал-хорунжий, командир 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Фото з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, віднайдене членом правління нашого фонду Андрієм Ковальовим.
Андрій Гулий-Гуленко (1886 — після 1927) — генерал-хорунжий, командир 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Фото з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, віднайдене членом правління нашого фонду Андрієм Ковальовим.

Народився у м. Ново-Архангельськ Херсонської губернії. Закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі (1907), Ново-Олександрівське сільськогосподарське училище (1911). Був мобілізований однорічником до 11-го саперного батальйону. Оскільки закінчення обов’язкового трирічного терміну військової служби припало на початок Першої світової війни, був підвищений до звання прапорщика та відправлений на фронт. У складі 11-го саперного батальйону (переформованого у грудні 1916 р. в 11-й інженерний полк) брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Після Лютневої революції — один із організаторів українського руху на Румунському фронті. З листопада 1917 р. — начальник господарчого відділу управління технічних військ Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у січні 1918 р. у Києві. У квітні 1918 р. був призначений командиром інженерного полку 3-го Херсонського корпусу Армії УНР. Після приходу до влади П. Скоропадського був звільнений з посади як офіцер військового часу (тобто як такий, що не мав належної військової освіти). У листопаді 1918 р. перебував у Катеринославі, де очолив протигетьманське повстання. З грудня 1918 р. — начальник т. зв. Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. 10.02.1919 р., під час відступу Катеринославського Коша до Бірзули, переїхав із частиною свого штабу до Кам’янця-Подільського, за що знаходився під слідством за самовільне залишення посади. З 12.06.1919 р. — штаб-старшина для доручень при військовому міністрові УНР. З 02.08.1919 р. — у розпорядженні начальника Головного штабу повстанчих військ УНР. 08.11.1919 р. з невеликим загоном повстанців пішов у партизанський рейд по тилах Збройних Сил Півдня Росії, дійшов майже до Катеринослава, де сформував кілька великих повстанських відділів. 12.02.1920 р. влився зі своїм партизанським загоном до рейдуючої у Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР. Очолив Збірну Запорізьку дивізію (згодом — 1-а Запорізька дивізія), на чолі якої перебував до 10.11.1920 р. 10–11.11.1920 р. на чолі 365 повстанців прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район Умані. Наприкінці грудня 1920 р. був важко поранений у бою, змушений передати командування загоном сотнику Нестеренку та перейти Дністер. Був інтернований у Румунії. У жовтні—листопаді 1921 р. очолював т. зв. Бессарабську групу військ у Другому Зимовому поході, однак група не змогла перейти кордон.

Ярослав Тинченко стверджує, що на початку червня 1922 р. Гулий-Гуленко нелегально перейшов радянський кордон та відправився до Одеси, де 17.07.1922 р. був заарештований ЧК. Майже три роки перебував під слідством, у радянській пресі публікувалося «покаяння» Гулого-Гуленка за свою службу УНР 02.03.1925 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі. У 1927 р. звільнений за амністією. За власним бажанням виїхав до Донбасу на посаду агронома. Подальша доля невідома.

За однією з версій, перевіркою якої займається «Героїка», Андрій Гулий-Гуленко мав сина Володимира, якого залишив в Україні на Білоцерківщині. Після всиновлення родиною Барладяну отримав прізвище Барладяну-Бирладник. У 1944 році Володимир був заарештований, засуджений до 10 років ув’язнення, працював у таборі лікарем, помер в 1946 році. Діти Володимира (онуки генерала Гулого-Гуленка): 1) Григорій, 1937 р.н. 2) Михайло, 1939 р.н. 3) Василь (1942—2010), викладач Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, учасник дисидентського руху, в 1977—1983 роках знаходився в ув’язненні, помер в Одесі; 4) Олена, 1944 р.н.

Схожі Новини
  • 5 Грудня 2019
  • 150
  • Прокоментуй!
Два шляхи козачої еміграції

У Чикаго, на цвинтарі Елмвуд, на відстані 20 м одне ...

детальніше
  • 19 Листопада 2019
  • 64
  • Прокоментуй!
Як склалась доля дітей генерала Гулого-Гуленка?

Андрій Гулий-Гуленко (1886 — після 1927) — генерал-хорунжий, командир 1-ї ...

детальніше
  • 19 Листопада 2019
  • 155
  • Прокоментуй!
Пам’яті Василя Перебийноса

Напевно кожен, хто бодай трохи цікавився історією 1-го Кінного полку ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.