30 втілених проектів
НАЗАД
  • 19 Листопада 2019
  • 156
  • Прокоментуй!
Публікації
Пам’яті Василя Перебийноса

Напевно кожен, хто бодай трохи цікавився історією 1-го Кінного полку Чорних Запорожців – бачив серію малюнків художника Василя Перебийноса, якого у 1920 р. до полку прислав Командарм Михайло Омелянович-Павленко, аби «списати образи» з чорношличників.

Публікуємо останні прижиттєві світлини пана Перебийноса та кілька фото з його похоронів.

Перебийніс Василь (01.01.1896 – 13.11.1966) – художник, графік, декоратор; народився в с. Малі Пузирки (Красилівський район, Хмельницька обл., Україна; тоді – Заславський повіт, Волинська губернія, Російська імперія); помер 13 листопада 1966 р. в Лондоні, Англія (Сполучене Королівство); похований на цвинтарі Ґаннерзбері в Лондоні.

Карліс Броже, помічник командира полку Чорних Запорожців. Серпень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса.
Карліс Броже, помічник командира полку Чорних Запорожців. Серпень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса.
Петро Дяченко, поранений у бою під с. Більшівці 18 серпня 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса.
Петро Дяченко, поранений у бою під с. Більшівці 18 серпня 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса.

У 1910-1913 рр. брав уроки в школі графіки при Почаївській Лаврі. У 1913-1915 рр. навчався в Київському художньому училищі. У 1915 р. вступив до Петербурзької академії мистецтв (Росія), але незабаром був мобілізований в Російську імператорську армію. Закінчив військову школу топографії, опрацьовував топографічні карти для армії. Наприкінці 1916 р. був призначений до військової частини в Бердичеві, однак, їдучи туди, в Києві дезертирував з війська. 1918 р. разом з Анатолієм Петрицьким розписав інтер’єри театру «Гротеск», оформляв постановки «Молодого театру» і вистав у Київському народному домі. Брав участь у виставці «Індивідуалісти» в Олександрівському музеї (1917 р.) і виставці художників Правобережної України в залах Університету св. Володимира в Києві (1918 р.). У 1918 р. став навчатися в Українській державній академії мистецтв у Києві.

Деякі дослідники, як Юрій Ковалів або Олександр Колянчук, стверджують, що Василь Перебийніс служив в Армії УНР, разом з якою у листопаді 1920 р. відступив на територію Польщі і був інтернований.

Весною 1921 р. успішно склав іспит на вступ до Краківської академії мистецтв. До часу, коли восени почав навчання, декілька місяців перебував у Тернополі, де заснував і викладав графічно-малярський курс при вчительській семінарії, а також створив декорації для Українського Народного Дому і для театрів. У роки навчання в Кракові створював декорації для театру «Баґатель», дитячого лялькового театру, кінематографу, писав афіші, створив за приватним замовленням копії вітражів Станіслава Виспянського у Францисканському костелі Кракова. У 1925 р. робить декорації до Дня української культури в Кракові.

У травні 1926 р. закінчив Краківську академію й отримав нагороду у вигляді закордонної поїздки. Відвідав різні мистецькі галереї Європи (Чехословаччина, Австрія, Югославія, Італія, Монако, Франція). Відтак був прийнятий на стажування у філії Краківської академії в Парижі протягом 1928/29 навчального року. Після цього вирішив залишитися в Парижі. Входить у коло молодих французьких художників й отримав дворічний контракт з власником галереї «Atelier Français». У 1928-1929 рр. розписував вілли паризьких багатіїв. Провів персональні виставки в галереях «de Paris», «Zak», «Marseille», виставлявся на салонах: «Осінньому» (1928 р., 1935 р.), «Незалежних» (1930-1932 рр.) і «Тюїльрі». Входив у «Паризьку групу українських мистців», належав до Асоціації українських художників у Парижі (діяла у 1928-1931 рр.) та співпрацював з Асоціацією незалежних українських митців (АНУМ) у Львові. Учасник групових виставок: «Українська група» (галерея «Studio 28», 1930 р.), «Паризька група українських мистців» у Парижі та Львові (1932-1933 рр.), російської групи (галерея «Zak», 1930 р.), першої виставки АНУМ у Львові (1931 р.), виставки в галереї «V. Girchman» (квітень 1931 р.), виставки художників «Паризької школи» в Лондоні. У 1938 р. велика персональна виставка пройшла в Українському Національному Музеї у Львові за активного сприяння митрополита А. Шептицького. Малював портрети (у тому числі діячів української еміграції), пейзажі та натюрморти. Розписував фасади магазинів і кінотеатрів, оформляв театральні постановки, концертні номери та виставки, працював для кінематографа. Виконав фрески в сучасному стилі для церкви на Boulevard de l’Hôpital у Парижі. Оформив зал української преси і намалював монументальну карту України для українського павільйону на Міжнародній виставці в Парижі (1937 р.). Створив проект монумента на честь сільської праці у департаменті Ар’єж поблизу Тулузи (встановлений у 1941 р.). Живучи в Парижі, приймав молодих українських мистців, що приїжджали на стажування, усіляко їм допомагав.

Василь Перебийніс з дружиною Тетяною, 15.12.1966 - Лондон.
Василь Перебийніс з дружиною Тетяною, 15.12.1966 – Лондон.

У 1942 р. був схоплений на вулиці Парижа гестапівцями і вивезений на примусові роботи до Берліна. У 1945-1947 рр. перебував коротко у Ваймарі а відтак у таборі для переміщених осіб ім. Лисенка в Ганновері, де організував українську мистецько-промислову школу з такими відділами: рисунково-малярський, вишивок, іграшок, декоративно-скульптурний. Очолював цю школу та вчителював у ній. Одночасно викладав рисунок і креслення в таборовій українській гімназії ім. О. Олеся.

У 1947 р. виїхав у Сполучене Королівство. Оселився спочатку в Ковентрі й працював на заводі. З березня 1948 р. до березня 1949 р. був членом Ради Союзу Українців у Великій Британії. У листопаді 1950 р. був обраний членом парафіяльної ради Української Автокефальної Православної Церкви у Ковентрі. Згодом переїхав до Лондона, де працював до виходу на пенсію. Заробивши достатньо коштів, щоб придбати власний невеликий будинок, влаштував у ньому художнє ательє. Протягом життя в Сполученому Королівстві намалював 160 картин, багато рисунків і 75 етюдів, у тому числі низку картин, на яких зображав ландшафти цієї країни, наприклад: «Море» (краєвид околиць Брайтону), «Берег над Темзою», «Палата лордів у Голянд Парку», «В городі», «Альтанка», «Голянд Парк», «Околиця Ковентрі», «Передмістя Ковентрі», «Чізвік», «Гайд Парк», «Крило Палати лордів».

Вдова Тетяна та друзі прощаються із Василем Перебийносом, третій праворуч - Петро Петренко, поручник 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР, ветеран Карпатської Січі. Лондон - 19.11.1966.
Вдова Тетяна та друзі прощаються із Василем Перебийносом, третій праворуч – Петро Петренко, поручник 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР, ветеран Карпатської Січі. Лондон – 19.11.1966.
Похорони Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні - 22.11.1966.
Похорони Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні – 22.11.1966.
Похорони Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні - 22.11.1966.
Похорони Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні – 22.11.1966.
Похорони Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні - 22.11.1966.
Похорони Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні – 22.11.1966.
Могила Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні. Фото Тетяни Перебийніс (вдови) - 05.12.1966.
Могила Василя Перебийноса. Цвинтар Ґаннерзбері в Лондоні. Фото Тетяни Перебийніс (вдови) – 05.12.1966.

У 1955 р. звернувся до колишнього Українського Національного Музею у Львові (нині – Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького) з вимогою повернути йому власні твори, які він 1938 р. передав музею для експозиції своєї виставки, але пізніше виявилося, що близько 270 його творів, які зберігалися в цьому музеї, були знищені або втрачені у 1952 р. Автор спогадів про Академію мистецтв у Кракові, опублікованих 1956 р., та автобіографічної монографії (Лондон, 1963). Згідно із заповітом художника вдова передала частину його творчої спадщини в радянське посольство в Лондоні з проханням переслати її в Україну. В кінці 1960-х років у Києві відбулася виставка переданих творів, а в 1970 р. твори з цієї спадщини (32 картини) були передані до Державного музею українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України), де і зберігаються.

Юрій Б. Ковалів

Схожі Новини
  • 5 Грудня 2019
  • 150
  • Прокоментуй!
Два шляхи козачої еміграції

У Чикаго, на цвинтарі Елмвуд, на відстані 20 м одне ...

детальніше
  • 19 Листопада 2019
  • 64
  • Прокоментуй!
Як склалась доля дітей генерала Гулого-Гуленка?

Андрій Гулий-Гуленко (1886 — після 1927) — генерал-хорунжий, командир 1-ї ...

детальніше
  • 19 Листопада 2019
  • 156
  • Прокоментуй!
Пам’яті Василя Перебийноса

Напевно кожен, хто бодай трохи цікавився історією 1-го Кінного полку ...

детальніше
Залиште свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.